Псевдо "Громадяни"

Із Закону України "Про громадянство":

ст.1, п.1 "Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і

Україною,  що  знаходить  свій  вияв  у  їх  взаємних  правах   та 
обов'язках" 

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2235-14

Це формулювання ні про що. Бо згідно цієї статті закону рівноправними громадянами України можуть бути і є ті, хто її ненавидять, ті, хто ставляться до неї з неприязню, ті, кому вона байдужа, а також приязні і люблячі її люди. Закону байдуже. А як байдуже закону, то байдуже й державі.

Поклавши руку на серце, байдуже було до долі України і мені. Допоки Росія не відтяла в неї Крим... Було таке відчуття, ніби до мого дому, вибивши в ньому двері, вдерлись чужинці. І я з подивом зрозумів, що мені вже не байдуже. Що я - українець. 

Але ж до того, маючи  громадянство України більше двадцяти років, ким я був?

Мені стало соромно за ту свою байдужість. Але то ще було не все. Трохи згодом мої діти, які по обіді 9 травня 2014 року, не оговтавшись від пережитої тільки що ними особисто кривавої трагедії Маріуполя, з хвилюванням і острахом дивлячись мені в очі, спитали: "А ти за кого, батьку, за Україну чи за Росію?" 

Саме так. Не "за Новоросію", барикади якої були менше ніж за сто метрів від їх домівки, а "за Росію"... Що ж, навідь мої діти розуміли, хто намагається "робити погоду" в нашому місті і в нашій державі.

Тож діти спитали і чекали на відповідь... А з вулиці воняло згарищем міської Ради...

А що ж я? Мені прийшло на думку, що якби не та моя байдужість до долі моєї держави і не байдужість до неї десятків мільонів інших її громадян, то не було би в Україні ні тих так званих її Президентів, а насправді - не більше ніж Презиків, ні олігархату, ні розгулу корупції і злочинності, ні пограбунку народу і держави, ні крові на Майдані, ні відібрання Криму, ні, так і не названої офіційно війною, війни на Донбасі. А що було б? Жили б, мабуть, добре...

І був страх. Страх промовити, що я за Україну. Бо мене ніколи не цікавило, на чиїй стороні мої діти. Бо я не знав, що буду робити, якби раптом виявилось, що вони за Росію...

Та все ж я відповів, як в прірву ступив: "За Україну...". 

Здивування моїх дітей було непідробним: "Але ж ти завжди сварив Україну і ставив у приклад Путіна й Росію...". Що тут було мені казати? Був такий гріх. Кажу: "Я не Україну сварив, а її дебільну владу. А це в нас зовсім різні речі. Влада і країна... Ніколи про це не забувайте".

І тільки після цього діти з полегшенням спитали мене: "Хочеш, ми тобі щось покажемо?". Ствердно кивнув. А вони відчинили мені двері до своєї кімнати. Там, на стіні, висів... Прапор України...

Мені перехопило подих, а на очі навернулись сльози. Це було щастя. І була гордість. Мої діти, ще не маючи паспортів, виявились більшими Громадянами України, ніж я, їхній батько. Чого ще було бажати від них? 

Це була і є одна з найяскравіших подій в моєму житті...

Війна Росії проти України, точиться вже четвертий рік і кінця їй не видно. Вважаю, що в найбільшій мірі її спричинила байдужість, неприязнь та ненависть до України мільонів осіб, які мешкають на її території, маючи її громадянство (а почасти - ще й громадянства інших держав, включаючи й російське). Юридично всі вони - громадяни України. Фактично - ні.  Фактично всі ці люди - псевдогромадяни. 

Для більшості з них Україна є чимось на кшалт зйомної квартири, тимчасовим житлом. В багатьох з них є бажання, щоб ця квартира (або її частина) разом з ними була "віджата" іншими державами. Дехто, заради того, щоб це бажання збулось, активно діє на користь інших держав, корпорацій та організацій. В тому числі - зі зброєю в руках. Або з банківськими рахунками в офшорах. Нехай то є країни НАТО чи Євросоюзу. Чи Росія. Чи МВФ...   

І все це, і не тільки це, ніяк не суперечить діючому Закону України "Про громадянство".

Такий стан речей в царині громадянства не є правильним. Бо такий стан речей, як показала практика, загрожує національній безпеці України не гірше, ніж збройна агресія.

Україна, юридично вже є сталою державою. Та практично вода ще є молодою державою, яка народилась завдяки спротиву її справжніх громадян "безпредєлу" клана Януковича і російській збройній агресії. Зараз Україна знаходиться в стадії становлення. І знову ж таки, успішність цього процесу вкрай залежна від спротиву чи потурання її громадян олігархічним кланам та встановленій ними владі, і все тій же російській агресії.  

То ж не є правильним, коли за таких обставин псевдогромадяни України мають такі самі права, як і її громадяни.

Це твердження не стосується визнаних Конституцією України та міжнародним законодавством прав та свобод людини. Бо немає ніякого сумніву, що псевдогромадяни, як і громадяни,- люди. 

Та псевдогромадяни не повинні мати виборчого права, права брати участь в референдумах, права бути обраним на виборні посади в державні органи влади і судові органи, права на державну службу та службу в органах управління територіальними громадами, права на працю вихователями й викладачами дошкільних і шкільних навчальних закладів.

Збереження за псевдогромадянами цього блоку прав загрожує Україні тим, що фактично вона так і не відбудеться як "...суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава." (Конституція України, ст.1)  http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

Бо знову ж таки, як показала практика, ні присяги, ні кодекси поведінки, ні інші подібні зобов'язання не мають для псевдогромадян, які є представниками органів влади та управління,  ніякого значення і легко ними ігноруються задля своїх особистих інтересів чи інтересів третіх країн, корпорацій, організацій. І це вкрай ускладнює становлення української держави.

Позбавлення їх цих прав можливе лише за умови зміни Закону України "Про громадянство", або прийняття його в новій редакції. "В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом." (Конституція України, ст.4).

Хоч я і юрист за освітою, і колись до війни був адвокат, ось тут і зараз готового проекту закону про громадянство не маю. Та деякі думки щодо принципів набуття, позбавлення і втрати громадянства України в моїй сивій макітрі сформувались. А саме.

Громадянство України - то є честь для людини, яка вважає себе частиною української нації, українцем. Саме тому особа, незалежно від її національності чи факту свого народження в Україні, чи від її громадян, чи мешкання на її території, має це право заслужити.

Людина, яка не ототожнює себе з українською нацією і не вважає себе українцем, не потребує і українського громадянства. Звісно, така людина може бажати його собі з меркантильних міркувань (як це було, наприклад, з деякими імпортними міністрами). Але зась. Держава не повинна потурати таким бажанням. Заради свого ж існування.

Тож, виходячи з викладеного, громадянство України не повинно набуватись чи надаватись за народженням, територіальним походженням, внаслідок перебування в Україні іноземця чи особи без громадянства впродовж значного проміжку часу або внаслідок значної одноразової інвестиції, тощо.

В Україні правовий зв'язок між фізичною особою і державою, який знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках, має існувати в двох формах, одна з яких повинна передувати громадянству. Умовно я би назвав її мешканням, а осіб, які пов'язані через неї з Україною  - мешканцями.

Єдиною юридичною відмінністю між мешканцями та громадянами України повинна бути відсутність у мешканців наступних прав і випливаючих з них обов'язків:
- виборчого права та права брати участь в референдумах;
- права бути обраним на виборні посади в державні органи влади і судові органи;
- права на державну службу та службу в органах управління територіальними громадами,
- права на працю вихователями й викладачами дошкільних і шкільних навчальних закладів.

 

Громадянство України може надаватись її мешканцям чи особам без громадянства виключно на підставі їх особистого прохання, по досягненню ними повноліття, лише в разі виконання ними наступних умов:

- знання на побутовому (або вищому від побутового) рівні державної мови;

- знання Гімну України;

- здачі заліку на принципах ЗНО з історії України;

- економічного патріотизму (для працездатних, зайнятих осіб):

* сплати податків зі всіх видів доходу від своєї економічної діяльності виключно в Україні;

* ведення своєї економічної діяльності виключно під юрисдикцією України;

* відмови від виведення капіталів та їх інвестуванні за межами України та повернення до неї раніше виведених та проінвестованих капіталів.


При виконанні наведених вимог особа отримує громадянство України. Моментом отримання громадянства є момент прийняття Присяги Громадянина України. 

При вступі громадянина на державну службу та службу в органи управління територіальними  громадами ніякі додаткові присяги не потрібні.

Вищенаведені умови (за виключенням прийняття Присяги Громадянина України та економічного патріотизму), при наданні громадянства України не є обов'язковими для її мешканців, іноземців та осіб без громадянства, незалежно від їх віку, які приймали особисту участь в бойових діях на боці України або мають перед нею видатні заслуги в царині забезпечення її обороноздатності.

Громадянин України може бути позбавлений її громадянства в наступних випадках:
- засудження судом за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів;
- державна зрада, участь в любій формі в незаконних збройних формуваннях, терористичних організаціях, служба в військових формуваннях інших держав, участь в антиукраїнських організаціях;
- публічні висловлювання у різний спосіб, направлені проти конституційного ладу в Україні;
- порушення Присяги Громадянина України;
- недотримання норм економічного патріотизму.

При проведенні розслідувань та люстраційних процедур, внаслідок яких громадянин України може бути позбавлений її громадянства, останнє призупиняється.

Громадянство України може бути втрачене набуттям особою громадянства (підданства) іншої держави.

Посвідченнями особи мешканців України та її громадян є відповідні паспорти. 
Водійські посвідчення можуть посвідчувати особу за наявності в них відмітки про мешкання/громадянство.

Резюмую.
 
Вимога економічного патріотизму звужує економічні права громадян порівняно з правами мешканців. Та особа має невідємну свободу вибору між громадянством та мешканням.

Разом з цим політичні права мешканців обєктивно мають бути вужчими за права громадян. В цьому суть відмінності одних від інших. 

В усіх інших правах та обов'язках мешканці та громадяни України мають бути рівними.