Цей допис є відображенням виключно моїх особистих думок. Будь-яке співпадіння з думками інших людей, позиціями партій, організацій, спільнот є випадковим та не свідчить про мою співпрацю з цими людьми, партіями, організаціями чи спільнотами.
Ворог Бога і всього роду людського намагається спокусити священників сильніше, ніж інших людей. Бо священники є пастирями своєї пастви. Бо вустами і справами тих священників, які не встоять і піддадуться спокусі, і тим занапастять свої душі, Ворог зможе спокусити ще більше віруючих і занапастити ще більше їхніх душ... Очевидно, що він безперервно користувався і користується цією можливістю... І не без успіху.
Та й нам, простим вірянам, не варто розслаблятись. Бо і Бог бачить кожного, всі його помисли й справи, і Ворог робить те ж саме, з метою спокусити наші душі і заволодівши ними, забрати нас під свою владу. Це відбувається кожної миті від миті спокушення Ворогом Адама і Єви. І кожну мить свого життя, до самої смерті, кожна людина знаходиться, нерідко не помічаючи цього чи забуваючи про це, в стані боротьби з Ворогом за свою душу. Хоче вона того чи ні. Це від людини не залежить. Боротьба з Ворогом за свою душу - її хрест. В людській волі - або нести цей хрест до самої смерті і отримати можливість спасіння, не знаючи заздалегідь, отримає перемогу чи потерпить поразку, або кинути його і зазнати поразки ще за життя...
Боротись за свою душу кожної миті - невимовно важко. Та ще важче боротись за неї, коли у Ворога виникає особлива нагода добитись успіху в цій боротьбі, яка настає коли дуже велика кількість людей одночасно опиняється на роздоріжжі вибору подальшого життєвого шляху...
Після успішного перевороту нелюдів-червоних, знаних як комуністи-більшовики, та їх рабів-манкуртів, знаних як люмпен-пролетаріат, в жовтні 1917 року, на роздоріжжі вибору між вірністю Богу і покорою Ворогу опинилась, як і всі піддані колишньої Російської імперії, паства і клірики Російської Православної Церкви, а в їх особах - і вся РПЦ*.
Червоні були повністю спокушені Ворогом і стали нелюдами, бо Ворог оволодів їх душами. Внаслідок цього, червоні всього світу, об'єднались, по його волі, наприкінці ХІХ сторіччя, під прапором привабливої для міських і сільських люмпенів (духовно найвразливіших для Ворога), комуністичної ідеї, в свої сатанинські організації, зараз знані всіма, як комуністичні партії. Після чого червоні і розпочали, з ворожою поміччю, свою боротьбу за обернення рабів Божих в рабів Ворога.
На початку ХХ сторіччя червоні вже були здатні на відкриті виступи задля захоплення держав і перетворення їх на конгломерати по створенню рабів-манкуртів з населення захоплених ними держав. Тож спроби "комуністичних", а насправді - сатанинських, переворотів вони чинили не лише на руїнах Російської Імперії. Та саме на цих руїнах червоні досягли успіху, створивши, на разі СРСР - перший у світі Червоний конгломерат.
Оскільки люба церква, це спільнота людей, віруючих в Бога, мирян і священиків, то й Російська православна церква, включно з її Українським екзархатом, її спільнота, її організація її майно, в їх сукупності, стала основною ціллю масованої атаки Ворога, діючого посередництвом свого червоного війська (бо Ворог не в змозі діяти самостійно, поза людьми), як в духовному так і в тілесному планах.
Масові і індивідуальні вбивства і вигнання священників і вірян, знущання над ними, пограбунок на нищення храмів і церковного майна, обновленство, суттю якого було мавпування Церкви, задля заманювання в тенета червоної облуди слабкодухих та (або) занадто довірливих священників і вірян, сувора заборона релігійної пропаганди і повсюдне заохочення антирелігійної пропаганди, нищення структури церковної ієрархії та її персоналій, і нарешті, заборона, були лише методами, якими Ворог вів боротьбу за душі, насамперед, священників, пастирів своєї пастви. Бо навіщо ловити окремих овець, якщо можна оволодіти їх пастирями?
КПРС відігравала в їєрархії Ворога, як відіграють і зараз всі компартії, роль антицеркви для всіх, хто зреклись Бога свідомо, виступаючи антиподом РПЦ і всіх інших релігійних спільнот.
Та Ворогу потрібна була організація, яка б була невідчутною пасткою задля спокушення людей, віруючих в Бога, шукаючих Бога, в першу чергу священників, задля заволодіння їх душами.
Тож знищивши спочатку справжню РПЦ, як і інші релігійні спільноти, Ворог, ніби-то йдучи назустріч сподіванням вірян, в 1943 році, милостиво "дозволив", рішенням свого червоного радянського уряду на чолі зі Сталіним, офіційно відновити діяльність РПЦ, але під жорстким державним контролем і зі значними обмеження щодо діяльності і майнових прав. І звісно ж що така організація повинна була функціонувати, функціонувала і зараз функціонує, як єдине ціле з державою Ворога - Російською Федерацією, під його безпосереднім керівництвом в особах його адептів-нелюдів, таких, яким є, наприклад, клірик-агент ФСБ "Михайлов" - Предстоятель РПЦ Патріарх Московський Кирило (Гундяєв).
Про контроль російської держави і чекістів над РПЦ і всіма підлеглими їй через напіватономію Церквами зараз вже відомо достатньо добре, щоб люди втратили довіру до неї. Та відомо й те, що цього не відбувається в тій мірі, щоб Ворог втратив інтерес до свого дітища... Він знає людей краще за них самих.
Він знає, що є в Його Церкві пастирі і паства, яких немало, які тверді в своїй вірі в Бога і Його Церкву, які ведуть з Ворогом духовний двобій з його спокусами. Та яка йому різниця, що ці люди борються з ним? Вони завжди з ним боролись. І завжди серед людей був якийсь відсоток, який йому до скону не піддавався. Навіть перед обличчям смерті і під неймовірними тілесними та моральними випробуваннями. Тож ті, хто є вірними РПЦ, знаючи чи підозрюючи про владу над нею Ворога, та намагаються, в міру своїх сил та можливостей, відстояти її, натикаються на ворожий спротив. І то є одвічна боротьба. Ті ж, хто є вірними Богу і Церкві, не підозрюючи або не помічаючи ворожої над нею влади, для Ворога всього лише більш легка здобич, яку він через своїх адептів в церковних вбраннях (грішних з власної волі) вводить в оману (в гріхи мимовільні)... І найвища майстерність Ворога і найвище для нього задоволення, зробити так, щоб вірний Богу і сам не помітив, як перетвориться на вірного Ворогу Його.
Облуда заради введення вірних Богу в оману - найбільш любий йому інструмент спокушення. Всі інші свої інструменти спокуси Ворог використовує лише тоді, коли не спрацьовує облуда.
На цій світлині - плакат "Принесення Росії в жертву Інтернаціоналу" (1919 р., Харків, ОСВАГ)
Так Ворог починав свій масований наступ на російське православ'я...
Таким воно виглядає зараз...
Відчуваю це діяння гріхом, свідомо скоєним цими священнослужителями. Бо не може бути до вподоби Богу освячення зброї, призначенням якої є вбивство сотень тисяч людей, а значить, скоєння страшного гріха. Зате це очевидно до вподоби Ворогу. Священники РПЦ не могли цього не знати. Та ядерну ракету все ж освятили... Навіщо? Відповідь очевидна. Щоб догодити Ворогу... Ну не Богу ж...
Наступні світлини. На них - священники РПЦ і паства цієї Церкви...
Дивлячись на ці світлини, і вбачаючи в них очевидні ознаки колективного біснування, задаюсь питанням. Як реагує Предстоятель РПЦ Патріарх Московський Кирило на очевидні прояви біснування серед кліриків і вірних РПЦ , на освячення кліриками РПЦ сатанинської зброї масового враження? Кирило мовчить... Як на це реагує "братня" РПЦ канонічна УПЦ? Вона мовчть. І Предстоятель, і єпіскопат, і священники, і вірні теж... Мовчання означає згоду... Згода є проявом позитивним. То що? РПЦ і УПЦ позитивно відносяться до проявів біснування православних і освячень сатанинської зброї. Якось це недобре, не по Божому якось... Як і наступне...
Яким чином реагує Предстоятель РПЦ Патріарх Московський Кирило на винесення Святих Мощей в ковчегу у вигляді виринаючої з полум'я руки, пальці якої складені в символ "козла", який є широко відомим вітанням сатаністів? Він ніяк на це не реагує. Бо мовчить, виражаючи згоду з цим скандальним фактом, що став широко відомим серед російських вірян і мирян. Більше того, він нагороджує церковиними нагородами керівників масонського Ордену Тамплієрів, серед яких - Ігор Трунов, Великий Пріор Росії...
Думка Католицької Церкви щодо членства вірян в масонських організаціях така:
"Віруючі, які належать до масонських організацій, - уточнює документ Конгрегації віровчення, -перебувають у стані тяжкого гріха і не можуть приступати до Святого Причастя". Далі в документі йдеться, що жодна місцева церковна влада не має права по-іншому сприймати масонські організації. Документ підписав кардинал Ратцінґер і схвалив Папа Йоан Павло II, з волі якого цей документ і склали. "Джерело - CREDO"
Відношення православних Церков до масонства ще в 30-ті роки ХХ сторіччя теж здебільшого негативне, що видно хоча б з факту передання анафемі масонства в 1932 році Російською православною церквою за кордоном. Та в даний час Російська православна церква не висловлює свою офіційну позицію стосовно масонства. На жаль, відсутня виголошена (!!!) позиція щодо масонства і в усіх українських православних Церков... Це дуже погано... Бо відомо, що масони - це сатаністи, про що існує безліч письмових свідчень.
Тож коли Предстоятель Російської православної церкви, яка є фактично сюзереном канонічної УПЦ, Патріарх Московський Кирило нагороджує масонів церковними нагородами, а всі інші Церкви не висловлюються з цього приводу і з приводу масонства взагалі, це вкрай тревожний сигнал. А сам факт такого нагородження, в купі зі згодою Кирила з причетністю кліриків РПЦ та її пастви до фашистських організацій і рухів, освяченнями сатанинської зброї, покладанням Святих Мощей в відверто сатанинський ковчег та його винесення під час Хрестної Ходи, слугують підвалиною для підозри Предстоятеля Російської православної церкви Патріарха Московського Кирила, а через нього - РПЦ, в служінні не Богу, а Ворогу Бога і всіх людей...
Світський правитель Росії - її Президент Володимир Путін, повністю віддавши свою душу під владу Ворога, втратив її, і так став нелюдом-сатанистом, головним над всіма нелюдами та манкуртами, як в Росії, так і вірними їй нелюдами та манкуртами в Україні.
Наступні світлини скажуть про це краще, ніж слова.
Які враження? Дуже показовою є нижня світлина... Світський намісник Ворога Бога і всіх людей міряється поглядами з Вікарієм Христа (один з титулів Понтифіка) Його Святістю Франциском...
А ось світський намісник Ворога спілкується, з виразом нелюдської байдужості на обличчі, з схоже на те, що з духовним намісником Ворога, якому присущий вираз зміїного лукавства на обличчі. Важко сховати сутність від об'єктиву...
Достеменно відомо, що ці двоє Путін і Гундяєв завжди діють узгоджено, допомагаючи один одному і доповнюючи один одного. Враження таке, ніби ці двоє - один нелюд...
Виходячи з цього, виникають деякі думки і щодо канонічної УПЦ... Тої, яка Московського Патріархату, та яка чомусь різко про це "забулася"... То настав час цій Церкві напам'ятати про її походження та залежність від Матері-Церкви, якою для неї є РПЦ.
Це - російський окупант, російський громадянин і російський монархіст Ігор Гіркін (Стрєлков) в храмі УПЦ в окупованому Росією Слов'янську і момент його окроплення святою водою кліриком УПЦ в тому ж таки Слов'янську (2014 рік)... Подібних світлин і відео можна назбирати цілий альбом... З огляду на те, що більшість кліриків УПЦ є українськими громадянами згідно їх паспортів, то надання духовної підтримки російським окупантам можна назвати духовною колаборацією... Безвідносно до законодавства України та з огляду на те, ким є насправді в духовному сенсі російські окупанти та їх прибічники в Україні (а вони є нелюдами, манкуртами та сатаністами), і якої насправді вони духовної підтримки потребують, ким є клірики УПЦ, які її надають цим "взыскующим Врага Бога и всех людей"
Та УПЦ не визнає не те що колаборацію з ворогом, а й факту окупації Росією території України. Наприклад, останній спогад УПЦ щодо Криму на офіційному сайті Церкви датується 22 жовтня 2013 року... Більше того, УПЦ звинувачує саме Україну в цій окупації...
За це українська держава не переслідує канонічну УПЦ ніяким чином... Та УПЦ звинувачує Україну в її переслідуванні. Питання. На чиєму боці виступає УПЦ, на боці України чи Росії? Якою Церквою вона є? Українською чи російською? Виходячи з фактів, то російською. Виходячи із офіційних заяв з цього питання, українською. Де правда? Потрібна ясність.
Хочу спитати як один з тих, кому пощастило не загинути від рук російських окупантів та їх посіпак на війні Росії проти України і українців, яку російські нелюди і їх раби-манкурти ведуть на українській землі.
Що завадило або хто завадив Предстоятелю УПЦ, вшанувати пам'ять вбитих російськими окупантами в Україні на розв'язаних ними війні Героїв України вставанням, після чого попросити слова (ніхто б не відмовив Предстоятелю Церкви) і закликати окупантів, заради припинення кровопролиття в Україні, повернутись до Росії, забравши з собою всіх бажаючих їхніх посіпак? Він міг би, не закликаючи окупанта забратись геть з України, закликати державу Україна визнати поразку і здатись на милість Росії... Щоб припинити кровопролиття. Це теж була б ясна і чітка позиція. І його, і всієї УПЦ...
То в чому була перепона? Може - в цьому, що нижче на світлині?
(Архієрейський Собор РПЦ в Москві в листопаді 2017 року)
Так пояснив свій демарш особисто Предстоятель УПЦ МП: "Действительно, когда президент говорил в своей речи о войне на Донбасской земле (на чиїй землі?!!!) и о героях, которые отличились там, в том военном конфликте, мы не встали. И это было не знаком пренебрежения к героям Украины. Мы чтим, уважаем этих людей. (за що?) Это люди, которые сподобились великой чести - такой высокой государственной награды, и эта награда им дана за то, что они рисковали своей жизнью, а некоторые - отдали свою жизнь за ЭТО (за що???). Мы еще раз выражаем этим людям свое великое почтение и уважение... Мы не хотим, чтобы война продолжалась на нашей земле. Мы не хотим, чтобы люди убивали друг друга. Мы хотим мира, и чтобы на нашей земле было Божье благословение." Джерело - "Сегодня"...
Цим своїм висловом Предстоятель канонічної УПЦ Блаженніший митрополит Онуфрій надав підстави підозрювати себе, як агента ворожої до Бога і України РПЦ, і очолювану ним УПЦ, як філію РПЦ в Україні, інакше кажучи ворожу українській державності організацію, діючу на її суверенній території, як контрольованій Україною і так і окупованій Росією...
Підозри більш ніж серйозні і потребують доказів. Будь ласка, тримайте.
Що Онуфрій мав на увазі, коли сказав ті обурливі, в контексті речення, слова - "за ЭТО"?
Що завадило Онуфрію, який народився і зростав, в Чернівецькій області, в Україні, сказати в цьому реченні замість "за ЭТО" такі природні для кожного українця слова "за Україну"?
Чи для Предстоятеля УПЦ, Церкви, ніби-то офіційно лояльної до України та ніби-то офіційно української, Україна - це лише якесь безлике і невизначене ЭТО?
Зовсім ні. Онуфрій просто не міг, в існуючих обставинах, сказати правди, сказати, чим він дійсно вважає ту землю, яка знана, як Україна... Але й не сказати її - він теж не міг.
Онуфрій, як то кажуть, опинився "между двух огней". В ситуації вибору. Між своїм особистим глибоким внутрішнім переконанням і неможливістю відкрито висловити це переконання в ворожому йому оточенні (Ворог тріумфує - свідомий гріх)... І Онуфрій прийняв рішення. Він прилюдно підтвердив свій вибір на користь "русского мира", можливо зроблений ним ще в часи своїх навчання в Московській духовній академії та на диво стрімкої, як для радянських часів, чернечої кар'єри в Троїце-Сергієвій Лаврі Російської православної церкви, яка здавна є "...духовним центром Московських земель, підтримкою московських князів"...
Ну не міг же Онуфрій відкрито сказати, що згідно його глибокого внутрішнього переконання, яке він не може висловлювати публічно, бо воно повністю співпадає з глибоким внутрішнім переконанням Предстоятеля РПЦ Кирила, яке він в змозі висловлювати і висловлює публічно, немає ніякої самостійної, окремої від Росії, України, а є так звана "Святая Русь", яку РПЦ вважає повністю підвладною собі, як виключно свою канонічну територію.
Цитую Патріарха РПЦ Кирила: "Россия, Украина, Беларусь - это есть Святая Русь. А Святая Русь - это не империя, это не союз бывший или какой-то будущий. Святая Русь - это идеал любви, добра и правды. Святая Русь - это непобедимость. Святая Русь - это красота. Святая Русь - это сила. И мы все с вами - единая Святая Русь!.." "Джерело - Одна Родня"
Он воно як... Червоний нелюд Путін теж вважає Україну територією "единого русского мира".
То що повинен був сказати Предстоятель УПЦ Онуфрій, з огляду на своє невизнання України поза Святой Русью, стосовно того, за що загинули Герої України? Сказати, що вони загинули за Святую Русь? Нонсенс.
Так вже склалось, що під прапором Святой Руси гинуть на українській землі виключно російські окупанти та їх посіпаки, серед яких є не лише вірні РПЦ-УПЦ-МП, але і язичники, і мусульмани, і атеїсти, які є російські шовіністи, незалежно від віросповідання та етнічного походження, а якщо точніше, то червоні нелюди та їх раби-манкурти.
Серед них теж є свої герої, які загинули за ідею Святой Руси. І яких Онуфрій, будучи одним з провідників і духовних стовпів цієї ідеї, тільки й може вшанувати саме за те, що вони загинули за Святую Русь.
Тож сказати, що Герої України загинули за Україну, сказавши перед цим "... Мы чтим, уважаем этих людей...", він теж не міг. Чому?
Ворожих героїв теж можна і вшанувати, і поважати. Виключно за сам факт їх героїзму в бою. Це Онуфрій і зробив. Бо визнання героїзму противника в бою ніяким чином не суперечить, і тому не шкодить, його переконанню щодо належності України Святой Руси.
А от вшанування пам'яті Героїв України вставанням, як тих, хто героїчно загинули в бою за Україну, так і тих, хто здійснили подвиги в бою за Україну, залишившись живими, а значить, позбавили життя її ворогів, означало б вже дієве сприйняття Онуфрієм ідеї вільної, суверенної і незалежної України... Що означало б зраду ним ідеї Святой Руси, зраду свого внутрішнього переконання. Цього він зробити не міг принципово. Бо зрадив би не лише себе самого, а ще й свою Церкву, її вірних та всіх вірних ідеї Святої Русі...
До речі. Цим пояснюється і те, чому, виправдовуючи свій демарш, Онуфрій назвав промову Президента України на урочистому засіданні Ради у День пам'яті та примирення не промовою про загарбницьку війну Росії проти України, якою ця промова була і по суті, і за змістом, а промовою про війну "... на Донбасской земле".
Цікавий вислів... Донбасская земля... Назва, яка не містить в собі ніякої прив'язки до українського законодавства, і, як наслідок, до української державності... В законодавстві України є Донецька (Донеччина) та Луганська (Луганщина) області... А такої адміністративно- територіальної одиниці, як Донбасская земля, в Україні не існує. Тож і використовувати це поняття Предстоятелю Української ПЦ - вкрай недоречно. А от Патриаршему Намеснику РПЦ над Южным приделом Святой Руси в Киеве - цілковито до лиця. Саме те, що треба. Спочатку - Донбасская земля, потім - донбасский народ... Плавали, знаємо. Курочка по зернятку клює. Якщо зразу весь мішок зжерти не виходить...
Цим же пояснюється і зміст офіційного пояснення УПЦ з приводу демаршу Онуфрія: "Під час промови Президента України Петра Порошенка присутні стоячи вітали імена тих, хто був удостоєний звання Героя України за участь в обороні Вітчизни (чиєю Вітчизною для УПЦ є Україна?) на Сході (від кого?) нашої держави (чиєї саме? яку державу УПЦ вважає своєю?). Блаженніший Митрополит Онуфрій не відреагував на цю промову так, як всі інші гості і учасники урочистого засідання, щоб підкреслити - потрібно негайно припинити війну (хто саме повинен припинити війну? з ким іде війна? яка це війна?)!" "Джерело- УНІАН"
Це вкрай "сире" пояснення очевидно не задовольнило Предстоятеля УПЦ МП Онуфрія, бо викликало в Українського загалу ще більше запитань, і ще гостріших, ніж ті, які викликав сам його демарш 8 травня 2017 року. Тож він вирішив особисто "згладити" гострі кути. Старався, як міг. І на жаль, спрацювало. Та неприємний осад від нього залишився...
Тож маю надію, що не все ще безнадійно щодо вирішення Україною питання визнання УПЦ МП не українською, а російською Церквою. А радше - Київською митрополією РПЦ МП... З подальшою відмовою в її реєстрації в Україні...
*До 1943 року - Православна російська церква (самопроголошує себе, як Руська православна церква), до складу якої в 1686 році, в якості митрополії Московського Патріархату, примусом увійшла Київська митрополія Константинопольського Патріархату, над якою в 1921 році Патріархом Тихоном було встановлено Патріарший еккзархат - Український екзархат РПЦ, який, в свою чергу, існував до створення Московською Патріархією в 1990 році існуючої на правах самоврядування і полуавтономії (широкої автономії) УПЦ... РПЦ самопроголошує, що під її винятковою канонічною юрисдикцією перебувають усі країни колишнього СРСР за винятком Грузії та Вірменії. Це право заперечується іншими автокефальними православними церквами - стосовно Молдови та Естонії, і канонічно ізольованими православними церквами - стосовно України та Білорусі.
Та й нам, простим вірянам, не варто розслаблятись. Бо і Бог бачить кожного, всі його помисли й справи, і Ворог робить те ж саме, з метою спокусити наші душі і заволодівши ними, забрати нас під свою владу. Це відбувається кожної миті від миті спокушення Ворогом Адама і Єви. І кожну мить свого життя, до самої смерті, кожна людина знаходиться, нерідко не помічаючи цього чи забуваючи про це, в стані боротьби з Ворогом за свою душу. Хоче вона того чи ні. Це від людини не залежить. Боротьба з Ворогом за свою душу - її хрест. В людській волі - або нести цей хрест до самої смерті і отримати можливість спасіння, не знаючи заздалегідь, отримає перемогу чи потерпить поразку, або кинути його і зазнати поразки ще за життя...
Боротись за свою душу кожної миті - невимовно важко. Та ще важче боротись за неї, коли у Ворога виникає особлива нагода добитись успіху в цій боротьбі, яка настає коли дуже велика кількість людей одночасно опиняється на роздоріжжі вибору подальшого життєвого шляху...
Після успішного перевороту нелюдів-червоних, знаних як комуністи-більшовики, та їх рабів-манкуртів, знаних як люмпен-пролетаріат, в жовтні 1917 року, на роздоріжжі вибору між вірністю Богу і покорою Ворогу опинилась, як і всі піддані колишньої Російської імперії, паства і клірики Російської Православної Церкви, а в їх особах - і вся РПЦ*.
Червоні були повністю спокушені Ворогом і стали нелюдами, бо Ворог оволодів їх душами. Внаслідок цього, червоні всього світу, об'єднались, по його волі, наприкінці ХІХ сторіччя, під прапором привабливої для міських і сільських люмпенів (духовно найвразливіших для Ворога), комуністичної ідеї, в свої сатанинські організації, зараз знані всіма, як комуністичні партії. Після чого червоні і розпочали, з ворожою поміччю, свою боротьбу за обернення рабів Божих в рабів Ворога.
На початку ХХ сторіччя червоні вже були здатні на відкриті виступи задля захоплення держав і перетворення їх на конгломерати по створенню рабів-манкуртів з населення захоплених ними держав. Тож спроби "комуністичних", а насправді - сатанинських, переворотів вони чинили не лише на руїнах Російської Імперії. Та саме на цих руїнах червоні досягли успіху, створивши, на разі СРСР - перший у світі Червоний конгломерат.
Оскільки люба церква, це спільнота людей, віруючих в Бога, мирян і священиків, то й Російська православна церква, включно з її Українським екзархатом, її спільнота, її організація її майно, в їх сукупності, стала основною ціллю масованої атаки Ворога, діючого посередництвом свого червоного війська (бо Ворог не в змозі діяти самостійно, поза людьми), як в духовному так і в тілесному планах.
Масові і індивідуальні вбивства і вигнання священників і вірян, знущання над ними, пограбунок на нищення храмів і церковного майна, обновленство, суттю якого було мавпування Церкви, задля заманювання в тенета червоної облуди слабкодухих та (або) занадто довірливих священників і вірян, сувора заборона релігійної пропаганди і повсюдне заохочення антирелігійної пропаганди, нищення структури церковної ієрархії та її персоналій, і нарешті, заборона, були лише методами, якими Ворог вів боротьбу за душі, насамперед, священників, пастирів своєї пастви. Бо навіщо ловити окремих овець, якщо можна оволодіти їх пастирями?
КПРС відігравала в їєрархії Ворога, як відіграють і зараз всі компартії, роль антицеркви для всіх, хто зреклись Бога свідомо, виступаючи антиподом РПЦ і всіх інших релігійних спільнот.
Та Ворогу потрібна була організація, яка б була невідчутною пасткою задля спокушення людей, віруючих в Бога, шукаючих Бога, в першу чергу священників, задля заволодіння їх душами.
Тож знищивши спочатку справжню РПЦ, як і інші релігійні спільноти, Ворог, ніби-то йдучи назустріч сподіванням вірян, в 1943 році, милостиво "дозволив", рішенням свого червоного радянського уряду на чолі зі Сталіним, офіційно відновити діяльність РПЦ, але під жорстким державним контролем і зі значними обмеження щодо діяльності і майнових прав. І звісно ж що така організація повинна була функціонувати, функціонувала і зараз функціонує, як єдине ціле з державою Ворога - Російською Федерацією, під його безпосереднім керівництвом в особах його адептів-нелюдів, таких, яким є, наприклад, клірик-агент ФСБ "Михайлов" - Предстоятель РПЦ Патріарх Московський Кирило (Гундяєв).
Про контроль російської держави і чекістів над РПЦ і всіма підлеглими їй через напіватономію Церквами зараз вже відомо достатньо добре, щоб люди втратили довіру до неї. Та відомо й те, що цього не відбувається в тій мірі, щоб Ворог втратив інтерес до свого дітища... Він знає людей краще за них самих.
Він знає, що є в Його Церкві пастирі і паства, яких немало, які тверді в своїй вірі в Бога і Його Церкву, які ведуть з Ворогом духовний двобій з його спокусами. Та яка йому різниця, що ці люди борються з ним? Вони завжди з ним боролись. І завжди серед людей був якийсь відсоток, який йому до скону не піддавався. Навіть перед обличчям смерті і під неймовірними тілесними та моральними випробуваннями. Тож ті, хто є вірними РПЦ, знаючи чи підозрюючи про владу над нею Ворога, та намагаються, в міру своїх сил та можливостей, відстояти її, натикаються на ворожий спротив. І то є одвічна боротьба. Ті ж, хто є вірними Богу і Церкві, не підозрюючи або не помічаючи ворожої над нею влади, для Ворога всього лише більш легка здобич, яку він через своїх адептів в церковних вбраннях (грішних з власної волі) вводить в оману (в гріхи мимовільні)... І найвища майстерність Ворога і найвище для нього задоволення, зробити так, щоб вірний Богу і сам не помітив, як перетвориться на вірного Ворогу Його.
Облуда заради введення вірних Богу в оману - найбільш любий йому інструмент спокушення. Всі інші свої інструменти спокуси Ворог використовує лише тоді, коли не спрацьовує облуда.
Саме заради досягнення цієї мети, спокушення вірних Богу заради перетворення на вірних собі, Ворог і дозволив створення "нової" РПЦ... Дуже схоже на те, що цей сатанинський проект Ворога має неабиякий успіх... Та оскільки люди чинять Ворогу спротив, то для них ще не все втрачено. Але Росія та РПЦ МП та похідні від неї і підлеглі їй Церкви, починаючи з Жовтневого перевороту, опинились у вкрай важкому стані, і майже не чинять спротиву Ворогу. Про що й піде мова далі...
Так Ворог починав свій масований наступ на російське православ'я...
Таким воно виглядає зараз...
На цій світлині зображено чин освячення священниками Російської Православної Церкви (РПЦ) ядерної зброї - РС-24 "Ярс" на Ходинському полі Москви, столиці Росії, який було здійснено ними під час обряду благословіння учасників параду Перемоги 06 травня 2015 року...
Відчуваю це діяння гріхом, свідомо скоєним цими священнослужителями. Бо не може бути до вподоби Богу освячення зброї, призначенням якої є вбивство сотень тисяч людей, а значить, скоєння страшного гріха. Зате це очевидно до вподоби Ворогу. Священники РПЦ не могли цього не знати. Та ядерну ракету все ж освятили... Навіщо? Відповідь очевидна. Щоб догодити Ворогу... Ну не Богу ж...
Наступні світлини. На них - священники РПЦ і паства цієї Церкви...
Думка Католицької Церкви щодо членства вірян в масонських організаціях така:
"Віруючі, які належать до масонських організацій, - уточнює документ Конгрегації віровчення, -перебувають у стані тяжкого гріха і не можуть приступати до Святого Причастя". Далі в документі йдеться, що жодна місцева церковна влада не має права по-іншому сприймати масонські організації. Документ підписав кардинал Ратцінґер і схвалив Папа Йоан Павло II, з волі якого цей документ і склали. "Джерело - CREDO"
Відношення православних Церков до масонства ще в 30-ті роки ХХ сторіччя теж здебільшого негативне, що видно хоча б з факту передання анафемі масонства в 1932 році Російською православною церквою за кордоном. Та в даний час Російська православна церква не висловлює свою офіційну позицію стосовно масонства. На жаль, відсутня виголошена (!!!) позиція щодо масонства і в усіх українських православних Церков... Це дуже погано... Бо відомо, що масони - це сатаністи, про що існує безліч письмових свідчень.
Тож коли Предстоятель Російської православної церкви, яка є фактично сюзереном канонічної УПЦ, Патріарх Московський Кирило нагороджує масонів церковними нагородами, а всі інші Церкви не висловлюються з цього приводу і з приводу масонства взагалі, це вкрай тревожний сигнал. А сам факт такого нагородження, в купі зі згодою Кирила з причетністю кліриків РПЦ та її пастви до фашистських організацій і рухів, освяченнями сатанинської зброї, покладанням Святих Мощей в відверто сатанинський ковчег та його винесення під час Хрестної Ходи, слугують підвалиною для підозри Предстоятеля Російської православної церкви Патріарха Московського Кирила, а через нього - РПЦ, в служінні не Богу, а Ворогу Бога і всіх людей...
Світський правитель Росії - її Президент Володимир Путін, повністю віддавши свою душу під владу Ворога, втратив її, і так став нелюдом-сатанистом, головним над всіма нелюдами та манкуртами, як в Росії, так і вірними їй нелюдами та манкуртами в Україні.
Наступні світлини скажуть про це краще, ніж слова.
Достеменно відомо, що ці двоє Путін і Гундяєв завжди діють узгоджено, допомагаючи один одному і доповнюючи один одного. Враження таке, ніби ці двоє - один нелюд...
Виходячи з цього, виникають деякі думки і щодо канонічної УПЦ... Тої, яка Московського Патріархату, та яка чомусь різко про це "забулася"... То настав час цій Церкві напам'ятати про її походження та залежність від Матері-Церкви, якою для неї є РПЦ.
Та УПЦ не визнає не те що колаборацію з ворогом, а й факту окупації Росією території України. Наприклад, останній спогад УПЦ щодо Криму на офіційному сайті Церкви датується 22 жовтня 2013 року... Більше того, УПЦ звинувачує саме Україну в цій окупації...
За це українська держава не переслідує канонічну УПЦ ніяким чином... Та УПЦ звинувачує Україну в її переслідуванні. Питання. На чиєму боці виступає УПЦ, на боці України чи Росії? Якою Церквою вона є? Українською чи російською? Виходячи з фактів, то російською. Виходячи із офіційних заяв з цього питання, українською. Де правда? Потрібна ясність.
На цій світлині, зробленій 8 травня 2015 року на урочистому засіданні Верховної Раді України, присвяченому Дню пам'яті та примирення, які відзначаються 8 і 9 травня, зображений Предстоятель УПЦ МП Блаженніший Митрополит Онуфрій, разом зі ще двома єпіскопами цієї церкви, які не встали під час того, коли Президент України Порошенко зачитував імена українських вояків, Героїв України, які були удостоєні цього звання (в тому числі - посмертно) за участь в обороні України під час проведення АТО...
Хочу спитати як один з тих, кому пощастило не загинути від рук російських окупантів та їх посіпак на війні Росії проти України і українців, яку російські нелюди і їх раби-манкурти ведуть на українській землі.
Що завадило або хто завадив Предстоятелю УПЦ, вшанувати пам'ять вбитих російськими окупантами в Україні на розв'язаних ними війні Героїв України вставанням, після чого попросити слова (ніхто б не відмовив Предстоятелю Церкви) і закликати окупантів, заради припинення кровопролиття в Україні, повернутись до Росії, забравши з собою всіх бажаючих їхніх посіпак? Він міг би, не закликаючи окупанта забратись геть з України, закликати державу Україна визнати поразку і здатись на милість Росії... Щоб припинити кровопролиття. Це теж була б ясна і чітка позиція. І його, і всієї УПЦ...
То в чому була перепона? Може - в цьому, що нижче на світлині?
(Архієрейський Собор РПЦ в Москві в листопаді 2017 року)
Цим своїм висловом Предстоятель канонічної УПЦ Блаженніший митрополит Онуфрій надав підстави підозрювати себе, як агента ворожої до Бога і України РПЦ, і очолювану ним УПЦ, як філію РПЦ в Україні, інакше кажучи ворожу українській державності організацію, діючу на її суверенній території, як контрольованій Україною і так і окупованій Росією...
Підозри більш ніж серйозні і потребують доказів. Будь ласка, тримайте.
Що Онуфрій мав на увазі, коли сказав ті обурливі, в контексті речення, слова - "за ЭТО"?
Що завадило Онуфрію, який народився і зростав, в Чернівецькій області, в Україні, сказати в цьому реченні замість "за ЭТО" такі природні для кожного українця слова "за Україну"?
Чи для Предстоятеля УПЦ, Церкви, ніби-то офіційно лояльної до України та ніби-то офіційно української, Україна - це лише якесь безлике і невизначене ЭТО?
Зовсім ні. Онуфрій просто не міг, в існуючих обставинах, сказати правди, сказати, чим він дійсно вважає ту землю, яка знана, як Україна... Але й не сказати її - він теж не міг.
Онуфрій, як то кажуть, опинився "между двух огней". В ситуації вибору. Між своїм особистим глибоким внутрішнім переконанням і неможливістю відкрито висловити це переконання в ворожому йому оточенні (Ворог тріумфує - свідомий гріх)... І Онуфрій прийняв рішення. Він прилюдно підтвердив свій вибір на користь "русского мира", можливо зроблений ним ще в часи своїх навчання в Московській духовній академії та на диво стрімкої, як для радянських часів, чернечої кар'єри в Троїце-Сергієвій Лаврі Російської православної церкви, яка здавна є "...духовним центром Московських земель, підтримкою московських князів"...
Ну не міг же Онуфрій відкрито сказати, що згідно його глибокого внутрішнього переконання, яке він не може висловлювати публічно, бо воно повністю співпадає з глибоким внутрішнім переконанням Предстоятеля РПЦ Кирила, яке він в змозі висловлювати і висловлює публічно, немає ніякої самостійної, окремої від Росії, України, а є так звана "Святая Русь", яку РПЦ вважає повністю підвладною собі, як виключно свою канонічну територію.
Цитую Патріарха РПЦ Кирила: "Россия, Украина, Беларусь - это есть Святая Русь. А Святая Русь - это не империя, это не союз бывший или какой-то будущий. Святая Русь - это идеал любви, добра и правды. Святая Русь - это непобедимость. Святая Русь - это красота. Святая Русь - это сила. И мы все с вами - единая Святая Русь!.." "Джерело - Одна Родня"
Он воно як... Червоний нелюд Путін теж вважає Україну територією "единого русского мира".
То що повинен був сказати Предстоятель УПЦ Онуфрій, з огляду на своє невизнання України поза Святой Русью, стосовно того, за що загинули Герої України? Сказати, що вони загинули за Святую Русь? Нонсенс.
Так вже склалось, що під прапором Святой Руси гинуть на українській землі виключно російські окупанти та їх посіпаки, серед яких є не лише вірні РПЦ-УПЦ-МП, але і язичники, і мусульмани, і атеїсти, які є російські шовіністи, незалежно від віросповідання та етнічного походження, а якщо точніше, то червоні нелюди та їх раби-манкурти.
Серед них теж є свої герої, які загинули за ідею Святой Руси. І яких Онуфрій, будучи одним з провідників і духовних стовпів цієї ідеї, тільки й може вшанувати саме за те, що вони загинули за Святую Русь.
Тож сказати, що Герої України загинули за Україну, сказавши перед цим "... Мы чтим, уважаем этих людей...", він теж не міг. Чому?
Ворожих героїв теж можна і вшанувати, і поважати. Виключно за сам факт їх героїзму в бою. Це Онуфрій і зробив. Бо визнання героїзму противника в бою ніяким чином не суперечить, і тому не шкодить, його переконанню щодо належності України Святой Руси.
А от вшанування пам'яті Героїв України вставанням, як тих, хто героїчно загинули в бою за Україну, так і тих, хто здійснили подвиги в бою за Україну, залишившись живими, а значить, позбавили життя її ворогів, означало б вже дієве сприйняття Онуфрієм ідеї вільної, суверенної і незалежної України... Що означало б зраду ним ідеї Святой Руси, зраду свого внутрішнього переконання. Цього він зробити не міг принципово. Бо зрадив би не лише себе самого, а ще й свою Церкву, її вірних та всіх вірних ідеї Святої Русі...
До речі. Цим пояснюється і те, чому, виправдовуючи свій демарш, Онуфрій назвав промову Президента України на урочистому засіданні Ради у День пам'яті та примирення не промовою про загарбницьку війну Росії проти України, якою ця промова була і по суті, і за змістом, а промовою про війну "... на Донбасской земле".
Цікавий вислів... Донбасская земля... Назва, яка не містить в собі ніякої прив'язки до українського законодавства, і, як наслідок, до української державності... В законодавстві України є Донецька (Донеччина) та Луганська (Луганщина) області... А такої адміністративно- територіальної одиниці, як Донбасская земля, в Україні не існує. Тож і використовувати це поняття Предстоятелю Української ПЦ - вкрай недоречно. А от Патриаршему Намеснику РПЦ над Южным приделом Святой Руси в Киеве - цілковито до лиця. Саме те, що треба. Спочатку - Донбасская земля, потім - донбасский народ... Плавали, знаємо. Курочка по зернятку клює. Якщо зразу весь мішок зжерти не виходить...
Цим же пояснюється і зміст офіційного пояснення УПЦ з приводу демаршу Онуфрія: "Під час промови Президента України Петра Порошенка присутні стоячи вітали імена тих, хто був удостоєний звання Героя України за участь в обороні Вітчизни (чиєю Вітчизною для УПЦ є Україна?) на Сході (від кого?) нашої держави (чиєї саме? яку державу УПЦ вважає своєю?). Блаженніший Митрополит Онуфрій не відреагував на цю промову так, як всі інші гості і учасники урочистого засідання, щоб підкреслити - потрібно негайно припинити війну (хто саме повинен припинити війну? з ким іде війна? яка це війна?)!" "Джерело- УНІАН"
Це вкрай "сире" пояснення очевидно не задовольнило Предстоятеля УПЦ МП Онуфрія, бо викликало в Українського загалу ще більше запитань, і ще гостріших, ніж ті, які викликав сам його демарш 8 травня 2017 року. Тож він вирішив особисто "згладити" гострі кути. Старався, як міг. І на жаль, спрацювало. Та неприємний осад від нього залишився...
Тож маю надію, що не все ще безнадійно щодо вирішення Україною питання визнання УПЦ МП не українською, а російською Церквою. А радше - Київською митрополією РПЦ МП... З подальшою відмовою в її реєстрації в Україні...
Наостанок скажу. Навіявся сам по собі короткий екскурс в історію початку навали червоної нелюді в Україну.
В історично коротку коротку мить існування в 1917 - 1920 роках УНР-ЗУНР, Україна мала на своїй землі Український екзархат ПРЦ - філію Російської церкви, наше панство не могло ні поділити владу, ні виробити єдиної політики, народу все то було байдуже. Чим все закінчилось тоді, пам'ятають всі... Набагато менше пам'ятають українських молодих хлопців, які поклали свої життя за Україну в бою з червоною Ордою під Крутами... А далі був Геноцид українців 1931-32 років, скоєний все тими ж червоними нелюдами...
Наша сучасність дуже схожа на наше минуле... Тільки в нас зараз ще й правляча верхівка майже поголівно є паствою Київської митрополії РПЦ МП... Вкрай погано...
Поки що все... На все добре.
В історично коротку коротку мить існування в 1917 - 1920 роках УНР-ЗУНР, Україна мала на своїй землі Український екзархат ПРЦ - філію Російської церкви, наше панство не могло ні поділити владу, ні виробити єдиної політики, народу все то було байдуже. Чим все закінчилось тоді, пам'ятають всі... Набагато менше пам'ятають українських молодих хлопців, які поклали свої життя за Україну в бою з червоною Ордою під Крутами... А далі був Геноцид українців 1931-32 років, скоєний все тими ж червоними нелюдами...
Наша сучасність дуже схожа на наше минуле... Тільки в нас зараз ще й правляча верхівка майже поголівно є паствою Київської митрополії РПЦ МП... Вкрай погано...
Поки що все... На все добре.
*До 1943 року - Православна російська церква (самопроголошує себе, як Руська православна церква), до складу якої в 1686 році, в якості митрополії Московського Патріархату, примусом увійшла Київська митрополія Константинопольського Патріархату, над якою в 1921 році Патріархом Тихоном було встановлено Патріарший еккзархат - Український екзархат РПЦ, який, в свою чергу, існував до створення Московською Патріархією в 1990 році існуючої на правах самоврядування і полуавтономії (широкої автономії) УПЦ... РПЦ самопроголошує, що під її винятковою канонічною юрисдикцією перебувають усі країни колишнього СРСР за винятком Грузії та Вірменії. Це право заперечується іншими автокефальними православними церквами - стосовно Молдови та Естонії, і канонічно ізольованими православними церквами - стосовно України та Білорусі.
Немає коментарів:
Дописати коментар