Таємниці влади.

"У великій мудрості багато печалі; і хто примножує пізнання, примножує скорботу" - слова Екклезіаста, сина Давидового, царя в Єрусалимі (1.18)
"Чому ми такі бідні? Бо дурні. Чому ми такі дурні? Бо бідні", - давня українська народна мудрість.

"Менше знаєш краще спиш" - міжнародний вираз, який з'явився одночасно серед багатьох народів в другій половині ХХ сторіччя (!!!).
"Хто володіє інформацією - володіє світом" - вислів Натана Ротшильда.
"Попереджений - значить озброєний" - давньоримська максима.
"Наскільки квітне розум, настільки множиться і віра" - вислів українського священника Митрополита  Ісайї Копинського .

Про кожен з цих висловів можно багато сказати. Та скажу небагато.

Коли піду на базар купити собі щось на стіл, не знаючи, як мене обдурять на вагах несумлінні продавці, з радістю повернусь додому, заплативши більше, та не знаючи, що пошився в дурні за своє невідання... Коли ж піду на базар, знаючи, як мене будуть дурити несумлінні продавці, і спіймаю когось за руку, мене це засмутить. Але не пошиюсь в дурні за своє невідання... І возрадуюсь цьому.

Що кому краще, кожен обирає сам. Та коли "несумлінні продавці" керують цілою державою, добре стає від цього лише їм самим...

Та недарма є в світі такі книги, про які в усіх країнах світу існує суспільна думка про те, що ці книги вкрай погані, аморальні, не варті уваги, як і їх автори.

Один з цих авторів - Нікколо Мак'явеллі (італ. Niccolò di Bernardo dei Machiavelli) (3 травня 1469 - 21 червня 1527), - державний секретар Флоренції, політичний діяч, мислитель.

Він "удостоївся" вкрай негативної суспільної думки і публічного осуду влади всіх країн світу зразу за дві створені ним книги. "Володар" ("Державець") (Il Principe) і "Роздуми над першою декадою Тіта Лівія" ( Discorsi sopra la prima deca di Tito Livio)...

Але пам'ятник йому звели... Чому це, якщо Мак'явеллі був таким поганим, як про нього прийнято казати? 

Знаючи з власного життєвого досвіду, що все, що засуджує влада, варте ретельного вивчення, і без вагань ознайомившись саме з цими творами Нікколо Мак'явеллі, зрозумів, що це не він заслуговує осуду і недовіри, а влада заслуговує недовіри завжди, якщо вона засуджує своїх об'єктивних критиків, яких вважає поганими лише за те, що вони кажуть про неї правду... 

Ці твори Мак'явеллі, людини високоморальної, є аморальними не більше і не менше, ніж є аморальною штурмова гвинтівка.

Негідник скористається ними задля досягнення злої мети. Добрий та порядний - заради доброї. І лише дурний ніяк не скористається...  Та радше ці книги можна порівняти з міношукачем на мінному полі створення держав і управління ними. Бо вони містять в собі знання про те, як це робити правильно в тих чи інших мінливих обставинах, які помилки при цьому можуть бути допущені та до яких наслідків це може призвести, тощо.

Тому, клянучи Мак'явеллі та його твори на всі заставки, вже п'яте століття поспіль засновники і правителі держав роблять свої справи користуючись насамперед "Володарем" і "Роздумами..." 
А щоб прості люди не знали про те, як вони ними правлять, правителі влаштовують посмертну обструкцію їх автору, викликаючи в них відразу до його творів... Мій же висновок про ці книги такий. Як знатиму про ворожу засідку - обійду її чи знищу. Як не знатиму - загину. Тож в любому випадку - краще знати. А загальний висновок наступний. Ці книги дозволяють нам знати справжні мотиви наших володарів, демонструючи нам, що багато з них є насправді  "голими королями".

Саме тому, що всі сучасні володарі України є "голими королями", які послідовно зробили з неї не демократію, а антиконституційну монархію сучасності, мене не дивує, що "Володаря", який є менш деталізованим, в порівнянні з "Роздумами...", ще можна знайти в широкому доступі українською мовою, а от "Роздумів..." - ні.

Цитуватиму, на жаль, російською. Виключно з технічних причин. Підбирав цитати, актуальні, на мою думку, для розуміння нашого сьогодення, в тому числі, мотивів нападу Путіна на Україну, і відношення нашої влади до російської агресії...  Далі - без коментарів.

Цитати з "Володаря".

"... никогда не бывало, чтобы новые государи разоружали подданных, - напротив, они всегда вооружали их, если те оказывались не вооруженными, ибо вооружая подданных, обретаешь собственное войско, завоевываешь преданность одних, укрепляешь преданность в других и таким образом обращаешь подданных в своих приверженцев. Всех подданных невозможно вооружить, но если отличить хотя бы часть их, то это позволит с большой уверенностью полагаться и на всех прочих. Первые, видя, что им оказано предпочтение, будут благодарны тебе, вторые простят тебя, рассудив, что тех и следует отличать, кто несет больше обязанностей и подвергается большим опасностям. Но, разоружив подданных, ты оскорбишь их недоверием и проявишь тем самым трусость или подозрительность, а оба эти качества не прощаются государям."

"Все государства, все державы, обладавшие или обладающие властью над людьми, были и суть либо республики, либо государства, управляемые единовластно."

"Новые государства разделяются на те, где подданные привыкли повиноваться государям, и те, где они искони жили свободно; государства приобретаются либо своим, либо чужим оружием, либо милостью судьбы, либо доблестью."

"...люди, веря, что новый правитель окажется лучше, охотно восстают против старого, но вскоре они на опыте убеждаются, что обманулись, ибо новый правитель всегда оказывается хуже старого. Что опять-таки естественно и закономерно, так как завоеватель притесняет новых подданных, налагает на них разного рода повинности и обременяет их постоями войска, как это неизбежно бывает при завоевании. И таким образом наживает врагов в тех, кого притеснил, и теряет дружбу тех, кто способствовал завоеванию, ибо не может вознаградить их в той степени, в какой они ожидали, но не может и применить к ним крутые меры, будучи им обязан..."

"...если завоеванная страна отличается от унаследованной по языку, обычаям и порядкам, то тут удержать власть поистине трудно, тут требуется и большая удача, и большое искусство."

"...людей следует либо ласкать, либо изничтожать, ибо за малое зло человек может отомстить, а за большое - не может; из чего следует, что наносимую человеку обиду надо рассчитать так, чтобы не бояться мести..."

"Римляне поступали так, как надлежит поступать всем мудрым правителям, то есть думали не только о сегодняшнем дне, но и о завтрашнем, и старались всеми силами предотвратить возможные беды, что нетрудно сделать, если вовремя принять необходимые меры, но если дожидаться, пока беда грянет, то никакие меры не помогут, ибо недуг станет неизлечим...

...если своевременно обнаружить зарождающийся недуг, что дано лишь мудрым правителям, то избавиться от него нетрудно, но если он запущен так, что всякому виден, то никакое снадобье уже не поможет.

"Римляне, предвидя беду заранее, тотчас принимали меры, а не бездействовали из опасения вызвать войну, ибо знали, что войны нельзя избежать, можно лишь оттянуть ее - к выгоде противника."

"Римлянам не по душе была поговорка, которая не сходит с уст теперешних мудрецов: полагайтесь на благодетельное время, - они считали благодетельным лишь собственную доблесть и дальновидность. Промедление же может обернуться чем угодно, ибо время приносит с собой как зло, так и добро, как добро, так и зло."

"...страсть к завоеваниям - дело естественное и обычное; и тех, кто учитывает свои возможности, все одобрят или же никто не осудит; но достойную осуждения ошибку совершает тот, кто не учитывает своих возможностей и стремится к завоеваниям какой угодно ценой."
"...горе тому, кто умножает чужое могущество, ибо оно добывается умением или силой, а оба эти достоинства не вызывают доверия у того, кому могущество достается.""Если... завоеванное государство с незапамятных времен живет свободно и имеет свои законы, то есть три способа его удержать. Первый - разрушить; второй - переселиться туда на жительство; третий - предоставить гражданам право жить по своим законам, при этом обложив их данью и вверив правление небольшому числу лиц, которые ручались бы за дружественность государю. Эти ... лица будут всячески поддерживать государя, зная, что им поставлены у власти и сильны только его дружбой и мощью."

"... в республиках больше жизни, больше ненависти, больше жажды мести; в них никогда не умирает и не может умереть память о былой свободе. Поэтому самое верное средство удержать их в своей власти - разрушить их..."

"...кто меньше полагался на милость судьбы, тот дольше удерживался у власти."

"Кто... следует путем доблести, тому трудно завоевать власть, но легко ее удержать; трудность же состоит прежде всего в том, что им приходиться вводить новые установления и порядки, без чего нельзя основать государство и обеспечить себе безопасность. А надо знать, что нет дела, коего устройство было бы труднее, ведение опаснее, а успех сомнительнее, нежели замена старых порядков новыми. Кто бы ни выступал с подобным начинанием, его ожидает враждебность тех, кому выгодны старые порядки, и холодность тех, кому выгодны новые. Холодность же эта объясняется отчасти страхом перед противником, на чьей стороне - законы; отчасти недоверчивостью людей, которые на самом деле не верят в новое, пока оно не закреплено продолжительным опытом... надо начать с того, самодостаточны ли такие преобразователи или они зависят от поддержки со стороны; иначе говоря, должны ли они для успеха своего начинания упрашивать или могут применить силу. В первом случае они обречены, во втором, то есть если они могут применить силу, им редко грозит неудача. Вот почему все вооруженные пророки побеждали, а все безоружные гибли. Ибо, в добавление к сказанному, надо иметь в виду, что нрав людей непостоянен, и если обратить их в свою веру легко, то удержать в ней трудно. Поэтому надо быть готовым к тому, чтобы, когда вера в народе иссякнет, заставить его поверить силой..."

"...тем, кто становится государем милостью судьбы, а не благодаря доблести, легко приобрести власть, но удержать ее трудно... Я говорю о тех гражданах, которым власть досталась за деньги..."

"В этих случаях государи всецело зависят от воли и удачи тех, кому обязаны властью,.. удержаться же у власти они не могут и не умеют... Эти невесть откуда взявшиеся властители, как все в природе, что нарождается и растет слишком скоро, не успевает пустить ни корней, ни ответвлений, почему и гибнут от первой же непогоды."

"... обиды нужно наносить разом: чем меньше их распробуют, тем меньше от них вреда; благодеяния же полезно оказывать мало-помалу, чтобы их распробовали как можно лучше. Самое же главное для государя - вести себя с подданными так, чтобы никакое событие - ни дурное, ни хорошее - не заставляло его изменить своего обращения с ними, так как, случись тяжелое время, зло делать поздно, а добро бесполезно... его сочтут вынужденным и не воздадут за него благодарностью." 

"... знать желает подчинять и угнетать народ, народ не желает находиться в подчинении и угнетении; столкновение же этих начал разрешается трояко: либо единовластием, либо беззаконием, либо свободой."

"... кто приходит к власти с помощью знати, труднее удержать власть, чем тому, кого привел к власти народ, так как если государь окружен знатью, которая почитает себя ему равной, он не может ни приказывать, ни иметь независимый образ действий. Тогда как тот, кого привел к власти народ, правит один и вокруг него нет никого или почти никого, кто не желал бы ему повиноваться. Кроме того, нельзя честно, не ущемляя других, удовлетворять притязания знати, но можно - требования народа, так как у народа более честная цель, чем у знати: знать желает угнетать народ, а народ не желает быть угнетенным. Сверх того, с враждебным народом ничего нельзя поделать, ибо он многочислен, а со знатью - можно, ибо она малочисленна... государь не волен выбирать народ, но волен выбирать знать..."

"... если государь пришел к власти с помощью народа, он должен стараться удержать его дружбу, что совсем не трудно, ибо народ требует только, чтобы его не угнетали. Но если государя привела к власти знать наперекор народу, то первый его долг - заручиться дружбой народа, что опять-таки нетрудно сделать, если взять народ под свою защиту. Люди же таковы, что, видя добро со стороны тех, от кого ждали зла, особенно привязываются к благодетелям, поэтому народ еще больше расположится к государю, чем если бы сам привел его к власти... государю надлежит быть в дружбе с народом, иначе в трудное время он будет свергнут."

"...мудрому государю надлежит принять меры к тому, чтобы граждане всегда и при любых обстоятельствах имели потребность в государе и в государстве, - только тогда он сможет положиться на их верность."

" Основой... власти во всех государствах -... служат хорошие законы и хорошее войско. Но хороших законов не бывает там, где нет хорошего войска, и наоборот, где есть хорошее войско, там хороши и законы."

" Наемные и союзнические войска бесполезны и опасны; никогда не будет ни прочной, ни долговечной та власть, которая опирается на наемное войско... только... вооруженные республики добивались величайших успехов, тогда как наемники приносили один вред..." 

" Швейцарцы лучше всех вооружены и более всех свободны."

" Сами по себе такие (союзнические) войска могут отлично и с пользой послужить своему государю, но для того, кто их призывает на помощь, они почти всегда опасны, ибо поражение их грозит государю гибелью, а победа - зависимостью."

"... мудрые государи всегда предпочитали иметь дело с собственным войском. Лучше, полагали они, проиграть со своими, чем выиграть с чужими, ибо не истинна та победа, которая добыта чужим оружием."

"... государь не должен иметь ни других помыслов, ни других забот, ни другого дела, кроме войны, военных установлений и военной науки, ибо война есть единственная обязанность, которую правитель не может возложить на другого. Военное искусство наделено такой силой, что позволяет не только удержать власть тому, кто рожден государем, но и достичь власти тому, кто родился простым смертным. И наоборот, когда государи помышляли больше об удовольствиях, чем о военных упражнениях, они теряли и ту власть, что имели. Небрежение этим искусством является главной причиной утраты власти, как владение им является главной причиной обретения власти."

"...государь, не сведущий в военном деле, терпит много бед, и одна из них та, что он не пользуется уважением войска и в свою очередь не может на него положиться."

" Что же до умственных упражнений, то государь должен читать исторические труды, при этом особо изучать действия выдающихся полководцев, разбирать, какими способами они вели войну, что определяло их победы и что - поражения, с тем чтобы одерживать первые и избегать последних."

"...расстояние между тем, как люди живут и как должны бы жить, столь велико, что тот, кто отвергает действительное ради должного, действует скорее во вред себе, нежели на благо, так как, желая исповедовать добро во всех случаях жизни, он неминуемо погибнет, сталкиваясь с множеством людей, чуждых добру. Из чего следует, что государь, если он хочет сохранить власть, должен приобрести умение отступать от добра и пользоваться этим умением смотря по надобности."

"... в силу своей природы человек не может ни иметь одни добродетели, ни неуклонно им следовать, то благоразумному государю следует избегать тех пороков, которые могут лишить его государства, от остальных же — воздерживаться по мере сил, но не более. И даже пусть государи не боятся навлечь на себя обвинения в тех пороках, без которых трудно удержаться у власти, ибо, вдумавшись, мы найдем немало такого, что на первый взгляд кажется добродетелью, а в действительности пагубно для государя, и наоборот: выглядит как порок, а на деле доставляет государю благополучие и безопасность."

"... ради того, чтобы не обирать подданных, иметь средства для обороны, не обеднеть, не вызвать презрения и не стать по неволе алчным, государь должен пренебречь славой скупого правителя, ибо скупость - один из тех пороков, которые позволяют ему править."

"...тратить можно либо свое, либо чужое. В первом случае полезна бережливость, во втором - как можно большая щедрость."

"Ничто другое не истощает себя так, как щедрость: выказывая ее, одновременно теряешь самую возможность ее выказывать и либо впадаешь в бедность, возбуждающую презрение, либо, желая избежать бедности, разоряешь других, чем навлекаешь на себя ненависть. Между тем презрение и ненависть подданных - это то самое, чего государь должен более всего опасаться, щедрость же ведет к тому и другому. Поэтому больше мудрости в том, чтобы, слывя скупым, стяжать худую славу без ненависти, чем в том, чтобы, желая прослыть щедрым и оттого по неволе разоряя других, стяжать худую славу и ненависть разом."

"...государь не должен быть легковерен, мнителен и скор на расправу, во всех своих действиях он должен быть сдержан, осмотрителен и милостив, так чтобы излишняя доверчивость не обернулась неосторожностью, а излишняя недоверчивость не озлобила подданных."

"... что лучше: чтобы государя любили или чтобы его боялись. Говорят что лучше всего, когда боятся и любят одновременно; однако любовь плохо уживается со страхом, поэтому если уж приходится выбирать, то надежнее выбрать страх. Ибо о людях в целом можно сказать, что они неблагодарны и непостоянны, склонны к лицемерию и обману, что их отпугивает опасность и влечет нажива: пока ты делаешь добро, они твои всей душой, обещают ничего для тебя не щадить: ни крови, ни жизни, ни детей, ни имущества, но когда у тебя явится в них нужда, они тотчас от тебя отвернутся. И худо придется тому государю, который, доверясь их посулам, не примет никаких мер на случай опасности. Ибо дружбу, которая дается за деньги, а не приобретается величием и благородством души, можно купить, но нельзя удержать, чтобы воспользоваться ею в трудное время. Кроме того, люди меньше остерегаются обидеть того, кто внушает им любовь, нежели того, кто внушает им страх, ибо любовь поддерживается благодарностью, которой люди, будучи дурны, могут пренебречь ради своей выгоды, тогда как страх поддерживается угрозой наказания, которой пренебречь невозможно."

"... государь должен внушать страх таким образом, чтобы, если не приобрести любви, то хотя бы избежать ненависти, ибо вполне возможно внушить страх без ненависти. Чтобы избежать ненависти, государю необходимо воздерживаться от посягательств на имущество граждан... он должен остерегаться посягать на чужое добро, ибо люди скорее простят смерть отца, чем потерю имущества."

"...когда государь ведет... войско, он... должен пренебречь тем, что может прослыть жестоким, ибо, не прослыв жестоким, нельзя поддержать единства и боеспособности войска."

"... любят государей по собственному усмотрению, а боятся - по усмотрению государей, поэтому мудрому правителю лучше рассчитывать на то, что зависит от него, а не от кого-то другого; важно лишь ни в коем случае не навлекать на себя ненависти подданных..."

"...с врагом можно бороться двумя способами: во-первых, законами, во-вторых, силой. Первый способ присущ человеку, второй - зверю; но так как первое часто недостаточно, то приходится прибегать и ко второму. Отсюда следует, что государь должен усвоить то, что заключено в природе и человека, и зверя."

"...разумный правитель не может и не должен оставаться верным своему обещанию, если это вредит его интересам и если отпали причины, побудившие его дать обещание. Такой совет был бы недостойным, если бы люди честно держали слово, но люди, будучи дурны, слова не держат, поэтому и ты должен поступать с ними так же. А благовидный предлог нарушить обещание всегда найдется. Примеров тому множество... и всегда в выигрыше оказывался тот, кто имел лисью натуру. Однако натуру эту надо еще уметь прикрыть, надо быть изрядным обманщиком и лицемером, люди же так простодушны и так поглощены ближайшими нуждами, что обманывающий всегда найдет того, кто даст себя одурачить."

"...надо являться в глазах людей сострадательным, верным слову, милостивым, искренним, благочестивым - и быть таковым в самом деле, но внутренне надо сохранить готовность проявить и противоположные качества, если это окажется необходимо. Следует понимать, что государь... не может исполнять все то, за что людей почитают хорошими, так как ради сохранения государства он часто бывает вынужден идти против своего слова, против милосердия, доброты и благочестия. Поэтому в душе он всегда должен быть готов к тому, чтобы переменить направление, если события примут другой оборот или в другую сторону задует ветер фортуны, то есть, как было сказано, по возможности не удаляться от добра, но при надобности не чураться и зла."

" О действиях... людей, а особенно государей, с которых в суде не спросишь, заключают по результату, поэтому пусть государи стараются сохранить власть и одержать победу. Какие бы средства для этого ни употребить, их всегда сочтут достойными и одобрят, ибо чернь прельщается видимостью и успехом, в мире же нет ничего, кроме черни, и меньшинству в нем не остается места, когда за большинством стоит государство."

"Ненависть государи возбуждают хищничеством и посягательством на добро... своих подданных..."

"...большая часть людей довольна жизнью, пока не задеты их честь или имущество...Презрение государи возбуждают непостоянством, легкомыслием, изнеженностью, малодушием и нерешительностью. Этих качеств надо остерегаться как огня, стараясь, напротив, в каждом действии являть великодушие, бесстрашие, основательность и твердость."

"...государя подстерегают две опасности - одна изнутри, со стороны подданных, другая извне - со стороны сильных соседей. С внешней опасностью можно справиться при помощи хорошего войска и хороших союзников; причем тот кто имеет хорошее войско, найдет и хороших союзников. А если опасность извне будет устранена, то и внутри сохранится мир, при условии, что его не нарушат тайные заговоры. Но и в случае нападения извне государь не должен терять присутствие духа, ибо, если образ его действий был таков, как я говорю, он устоит перед любым неприятелем."

"... государь может не опасаться заговоров, если пользуется благоволением народа, и наоборот, должен бояться всех и каждого, если народ питает к нему вражду и ненависть. Благоустроенные государства и мудрые государи принимали все меры к тому, чтобы не ожесточать знать и быть угодными народу, ибо это принадлежит к числу важнейших забот тех, кто правит."

"... дела, неугодные подданным, государи должны возлагать на других, а угодные - исполнять сами... государю надлежит выказывать почтение к знати, но не вызывать ненависти в народе."

"... если государь не может избежать ненависти кого-либо из подданных, то он должен сначала попытаться не вызвать всеобщей ненависти. Если же это окажется невозможным, он должен приложить все старания к тому, чтобы не вызвать ненависти у тех, кто сильнее."

"... добрыми делами можно навлечь на себя ненависть точно также, как и дурными, поэтому государь, как я уже говорил, нередко вынужден отступать от добра ради того, чтобы сохранить государство, ибо та часть подданных, чьего расположения ищет государь, - будь то народ, знать или войско, - развращена, то и государю, чтобы ей угодить, приходится действовать соответственно, и в этом случае добрые дела могут ему повредить."

"...осужу всякого, кто, полагаясь на крепости, не озабочен тем, что ненавистен народу".

"Государя уважают также, когда он открыто заявляет себя врагом или другом, то есть когда он без колебаний выступает за одного против другого - это всегда лучше, чем стоять в стороне. Ибо когда двое сильных правителей вступают в схватку, то они могут быть таковы, что возможный победитель либо опасен для тебя, либо нет. В обоих случаях выгоднее открыто и решительно вступить в войну. Ибо в первом случае, не вступив в войну, ты станешь добычей победителя к радости и удовлетворению побежденного, сам же ни у кого не сможешь получить защиты: победитель отвергнет союзника, бросившего его в несчастье, а побежденный не захочет принять к себе того, кто не пожелал с оружием в руках разделить его участь."

"... всегда недруг призывает отойти в сторону, тогда как друг зовет открыто выступить за него с оружием в руках. Нерешительные государи, как правило, выбирают невмешательство, чтобы избежать ближайшей опасности, и, как правило, это приводит их к крушению."

"...уместно заметить, что лучше избегать союза с теми, кто сильнее тебя, если к этому не понуждает необходимость... Ибо в случае победы сильного союзника ты у него в руках, государи же должны остерегаться попадать в зависимость к другим государям".


"Государь должен... выказывать себя покровителем дарований, привечать одаренных людей, оказывать почет тем, кто отличился в каком-либо ремесле или искусстве. Он должен побуждать граждан спокойно предаваться торговле, земледелию и ремеслам, чтобы одни благоустраивали свои владения, не боясь, что эти владения у них отнимут, другие - открывали торговлю, не опасаясь, что их разорят налогами; более того, он должен располагать наградами для тех, кто заботится об украшении... государства."

"Об уме правителя первым делом судят по тому, каких людей он к себе приближает."

"... умы бывают трех родов: один все постигает сам; другой может понять то, что постиг первый; третий - сам ничего не постигает и постигнутого другим понять не может. Первый ум - выдающийся, второй - значительный, третий - негодный."

"...когда человек способен распознать добро и зло в делах и в речах людей, то, не будучи сам особо изобретательным, он сумеет отличить дурное от доброго в советах своих помощников и за доброе вознаградит, а за дурное - взыщет."

"...нет другого способа оградить себя от лести, как внушив людям, что, если они выскажут тебе всю правду, ты не будешь на них в обиде, но когда каждый сможет говорить тебе правду, тебе перестанут оказывать должное почтение... благоразумный государь должен избрать третий путь, а именно: отличив нескольких мудрых людей, им одним предоставить право высказывать все, что они думают, но только о том, что ты сам спрашиваешь и ни о чем больше; однако спрашивать надо обо всем и выслушивать ответы, решение же принимать самому и по своему усмотрению. На советах с каждым из советников надо вести себя так, чтобы все знали, что чем безбоязненнее они выскажутся, тем более угодят государю; но вне их никого не слушать, а прямо идти к намеченной цели и твердо держаться принятого решения... добрые советы, кто бы их ни давал, родятся из мудрости государей, а не мудрость государей родится из добрых советов."

"...судьба... являет свое всесилие там, где препятствием ей не служит доблесть, и устремляет свой напор туда, где не встречает возведенных против нее заграждений."

"... сохраняют благополучие те, чей образ действий отвечает особенностям времени, и утрачивают благополучие те, чей образ действий не отвечает своему времени."

"...натиск лучше, чем осторожность, ибо фортуна - женщина, и кто хочет с ней сладить, должен колотить ее и пинать - таким она поддается скорее, чем тем, кто холодно берется за дело. Поэтому она, как женщина, - подруга молодых, ибо они не так осмотрительны, более отважны и с большей дерзостью ее укрощают."

Цитати з "Роздумів..."

"...как только дело доходит до учреждения республик, сохранения государств, управления королевствами, создания армии, ведения войны, осуществления правосудия по отношению к подданным, укрепления власти, то никогда не находится ни государя, ни республики, которые обратились бы к примеру древних."

"Чаще всего случается, что в пору мучительных перемен, когда республика всегда бывает ослаблена и лишена мудрого совета, она становится добычей какого нибудь соседнего государства, обладающего лучшим политическим строем."

"...хорошая армия имеется там, где существует хороший политический строй, и хорошей армии редко не сопутствует счастье."

"стремления свободного народа редко бывают губительными для свободы, ибо они порождаются либо притеснениями, либо опасениями народа, что его хотят притеснять."

"Те, кто мудро создавали республику, одним из самых необходимых дел почитали организацию охраны свободы."

"если мы посмотрим на цели людей благородных и людей худородных, то, несомненно, обнаружим, что благородные изо всех сил стремятся к господству, а худородные желают лишь не быть порабощенными и, следовательно, гораздо больше, чем гранды, любят свободную жизнь, имея меньше надежд, чем они, узурпировать общественную свободу. Поэтому естественно, что когда охрана свободы вверена народу, он печется о ней больше и, не имея возможности сам узурпировать свободу, не позволяет этого и другим."

"...невозможно избавиться от одного неудобства, чтобы вместо него не возникло другое...если ты хочешь сделать народ...многочисленным и хорошо вооруженным, чтобы создать великую державу, тебе придется наделить его такими качествами, что ты потом уже не сможешь управлять им по своему усмотрению. Если же ты сохранишь народ малочисленным или безоружным, дабы иметь возможность делать с ним все, что угодно, то когда ты придешь к власти, ты либо не сможешь удержать ее, либо народ твой станет настолько труслив, что ты сделаешься жертвой первого же, кто на тебя нападет."

"...война против того или иного государства ведется по двум причинам: во первых, для того чтобы стать его господином, во вторых, из боязни, как бы оно на тебя не напало."

"Если республику, хорошо подготовленную к обороне, трудно будет одолеть, то, как я полагаю, вряд ли случится, чтобы кто нибудь задумал ее завоевывать. В то же время, если она не будет выходить из своих пределов и опыт докажет, что она лишена честолюбия, никто из страха за себя не начнет против нее войну, особливо если конституция или специальный закон будут запрещать ей захват чужих территорий."

"...никогда или почти никогда не случалось, чтобы республика или царство с самого начала получали хороший строй или же преобразовывались бы заново, отбрасывая старые порядки, если они не учреждались одним человеком. Напротив, совершенно необходимо, чтобы один единственный человек создавал облик нового строя и чтобы его разумом порождались все новые учреждения. Вот почему мудрый учредитель республики, всей душой стремящийся не к собственному, но к общему благу, заботящийся не о своих наследниках, но об общей родине, должен всячески стараться завладеть единовластием. И никогда ни один благоразумный человек не упрекнет его, если ради упорядочения царства или создания республики он прибегнет к каким нибудь чрезвычайным мерам... обвинять его будет содеянное - оправдывать результат; и когда результат...окажется добрым, он будет всегда оправдан. Ибо порицать надо того, кто жесток для того, чтобы портить, а не того, кто бывает таковым, желая исправлять. Ему надлежит быть очень рассудительным и весьма доблестным, дабы захваченная им власть не была унаследована другим, ибо, поскольку люди склонны скорее ко злу, нежели к добру, легко может случиться, что его наследник станет тщеславно пользоваться тем, чем сам он пользовался доблестно. Кроме того, хотя один человек способен создать определенный порядок, порядок этот окажется недолговечным, если будет опираться на плечи одного единственного человека. Гораздо лучше, если он будет опираться на заботу многих граждан и если многим гражданам будет вверено его поддержание. Ибо народ не способен создать определенный порядок, не имея возможности познать его благо по причине царяших в народе разногласий, но когда благо сего порядка народом познано, он не согласится с ним расстаться."

"Из всех прославляемых людей более всего прославляемы главы и учредители религий. Почти сразу же за ними следуют основатели республик или царств. Несколько ниже на лестнице славы стоят те, кто, возглавляя войска, раздвинули пределы собственного царства или же своей родины. Потом идут писатели. А так как пишут они о разных вещах, то каждый из писателей бывает знаменит в соответствии с важностью своего предмета. Всем прочим людям, число которых безмерно, воздается та доля похвал, которую приносит им их искусство и сноровка. Наоборот, гнусны и омерзительны искоренители религий, разрушители республик и царств, враги доблести, литературы и всех прочих искусств, приносящих пользу и честь роду человеческому, иными словами - люди нечестивые, насильники, невежды, недотепы, лентяи и трусы." 

"...там, где отсутствует страх перед Богом, неизбежно случается, что царство либо погибает, либо страх перед государем восполняет в нем недостаток религии. Но поскольку жизнь государей коротка, то и случается, что такое царство существует лишь до тех пор, пока существует доблесть его царя. Вот почему царства, зависящие только от доблести одного человека, недолговечны, ибо доблесть эта исчезает с его смертью..."

"...республики, желающие остаться неразвращенными, должны прежде всего уберечь от порчи обряды своей религии и непрестанно поддерживать к ним благоговение, ибо не может быть более очевидного признака гибели страны, нежели явное пренебрежение божественным культом."

"Если бы князья...сохраняли религию в соответствии с предписаниями, установленными ее основателем, то христианские государства и республики были бы гораздо целостнее и намного счастливее, чем они оказались в наше время."

"Насколько трудно народу, привыкшему жить под властью государя, сохранить затем свободу, если он благодаря какому-нибудь случаю ее обретет,.. показывают многочисленные примеры, содержащиеся в сочинениях древних... Трудности эти понятны, ибо подобный народ является не чем иным, как грубым животным, которое мало того что по природе своей свирепо и дико, но вдобавок вскармливалось всегда в загоне и в неволе; будучи случайно выпущенным на вольный луг и не научившись еще ни питаться, ни находить места для укрытия, оно делается добычей первого встречного, который пожелает снова надеть на него ярмо... То же самое происходит с народом, который, привыкнув жить под властью других, не умея взвешивать ни того, что полезно обществу, ни того, что идет ему во вред, не понимая государей и не будучи понятым ими, вскоре снова склоняет выю под иго, зачастую оказывающееся еще более тяжким, нежели то, которое он только что сбросил. С подобного рода трудностями сталкивается народ, не подвергшийся нравственной порче. Ибо народ, полностью развращенный... ни минуты не может жить свободным..."

"...государство, ставшее свободным, создает партию своих врагов, а не партию друзей. Партию его врагов образуют все те, кто извлекал для себя выгоду из тиранического строя... Когда у них отнимается возможность для злоупотреблений, они теряют покой и оказываются вынужденными пытаться восстановить тиранию, дабы вернуть себе власть и влияние. Освободившееся государство не приобретает, как я уже говорил, партии друзей, ибо свободная жизнь предполагает, что почести и награды воздаются за определенные и честные поступки, а просто так никто не получает ни почестей, ни наград... Кроме того, те общие выгоды, которые проистекают из свободной жизни, никем не сознаются, пока они не отняты; заключаются же они в возможности свободно пользоваться собственным добром, не опасаться за честь жены и детей, не страшиться за свою судьбу; но ведь никто никогда не сочтет себя обязанным тому, кто его не обижает."

"...имеющий своими врагами немногих может обезопасить себя легко и без большого скандала, имеющий же врагом весь народ не обезопасит себя никогда; чем к большим жестокостям будет он прибегать, тем слабее станет его самодержавный строй. Таким образом, лучшее средство для него - попытаться сделать народ своим другом."

"...республике, не обеспечившим собственной безопасности при возникновении своего строя, надлежит обезопасить себя при первом же удобном случае..."

Щодо України... Очевидно, що не перша вже війна червонопузої Росії проти України, яка розпочалась ще в лютому 2014 року і триває дотепер, є тим самим зручним випадком, скориставшись яким, Україна має забезпечити свою безпеку, яку раніше її влада ігнорувала, а зараз теж не приділяє їй достатньої уваги, з огляду на те, що окрім зовнішньої небезпеки цілком очевидною для неї є і внутрішня небезпека. Небезпека реваншу неволі...

Прочитавши цей допис, маєте змогу переоцінити багато з того, що вже відбулось в Україні і навколо неї, і зробити правильні висновки щодо того, що нас очікуватиме далі...

Наведені цитати - лише невелика вибірка з великої мудрості Ніколло Мак'явеллі, яку він вклав в свої твори, та яка є актуальною і сьогодні, і буде актуальною ще дуже і дуже довго...

"Український стриптиз".

"Я вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю. Присягаю виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників. 

Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!" (Військова присяга ЗСУ)...

Тривожно... Щось не те робиться в Україні. Щось не те...

Кому ми присягали, коли йшли захищати Україну від совкової агресії з Росії? Українському народові ми присягали... 

Та ніде, ні в одному українському законі не визначено, що являє собою український народ. То треба розуміти, що слова український народ означають сукупність всіх людей, які мають громадянство України.  

Але немала частина громадян України є відвертими чи прихованими совками, які ненавидять українців і все українське, окрім їжі, заробітків і землі, та прагнуть дружби й миру з Росією, прагнуть, щоб Україна стала її придатком, як це було раніше, а ще краще, щоб вона увійшла до складу Росії... Ці громадяни України - зрадники і вороги. Вони мають різні статки. Дехто з них знаходиться при владі. На різних її рівнях і в різних її структурах, включаючи й такі, як суди, прокуратура, СБУ, МВС, Міноборони...   

Ще більше в Україні є таких її громадян, яким байдуже все, окрім їхнього добробуту. Байдужі люди. Якщо станеться таке лихо, що Україна припинить існування, як держава, або назавжди втратить частину своєї території, такі її громадяни з байдужістю приймуть громадянство чи підданство тієї держави, яка візьме собі землю, що колись належала Україні. Якщо, звісно, знайдеться держава настільки дурна, що надасть їм свої громадянство чи підданство...

Серед байдужих громадян України теж є немало тих, хто мають в Україні владу. Власне, з них українська влада й складається на всіх її рівнях. В тому числі - і в оборонному секторі. Байдужі ділять владу в Україні разом з її ворогами.

То чому ж байдужі або ворожі до долі України генерали не скомандували українцям встромити штики в землю і не здатись на милість Росії? Тому, що це поки що невигідно їх хазяям з Банкової та Богомольця. Для яких ця війна і заробіток, і розбірка за право "доїти" Україну і її народ, яка відбувається з бандою таких же виродків з Росії, на чолі з Путіним. Бо вони теж заявили на володіння Україною свої права. 

Але виходить так, що всі ці люди теж є... українським народом, якому ми присягали... Маячня? Ні, не маячня. Доконаний факт. Скажу більше. Таких "громадян" в Україні більшість. І саме їх голоси виявляються вирішальними на виборах всіх рівнів. Саме завдяки їм відбулась еволюція влади в Україні з радянської автократичної в кримінальну клептократичну. Саме завдяки їм держава Україна стала єдиним цілим з "кодланом Уркаїна", який вже вдруге поспіль ставить Президентом України своїх "паханів". Один з них, Янукович, занадто обнаглів та став гнобити інших "паханів"- олігархів. За що й поплатився. Тепер інший "пахан"-Президент, Порошенко, більш культурний та розумний, але не менш жадібний за свого попередника, почав займатись тим же самим, але більш талановито... 

А з боку подивишся, ніби звичайна держава. Тільки з величезними складнощами... Насправді ж, Україна стала державою, підвалинами якої не є патріотизм, демократія, загальнолюдські цінності і права людини.

Україна стала клептократичною державою, підвалинами якої є теорія соціального дарвінізму, яка вже, всупереч Конституції України, стрімко, під виглядом реформування енергосектору, пенсійної та медичної систем, впроваджується, набуваючи законних форм, знаходячись під надійним захистом "реформованих" МВС, прокуратури та судів. Одним з найгірших наслідків її впровадження є геноцид населення України через його зубожіння. Принципами цієї держави є прибуток за любу ціну, продажність, постійна готовність зрадити "бізнес-партнера", "человек человеку - волк" та "нае#и ближнего своего, ибо он приблизится и нае#ет тебя"... Людській моралі немає місця в цій клептократичній державі. 

Клептократія (від грецької κλέπτειν - красти і κράτος - панування, влада). Буквально "влада крадіїв" - уряд, контрольований шахраями, які використовують переваги влади для збільшення особистого багатства і політичного впливу, за допомогою розкрадання державних коштів, іноді навіть без спроб імітації власної справжньої служби народу. Для клептократії характерні корупція та лобізм. 

Клептократи та їх підпанки вищого та середнього рівнів вже мають громадянства тих держав, в економіки яких вони вкладають вкрадені (а на їх думку - чесно зароблені) в Україні кошти, вже як чесні підприємці, "чисті й непорочні". За великим рахунком, владі тих держав ці інвестиції вигідні. Але якщо вона побажає постригти цих "кримінальних овець" з України, ніхто й ніщо не зможе цьому завадити. Бо владі розвинених держав зовсім непотрібно, щоб такі персоналії спробували отримати владу вже в їх країнах...
   
Повертаючись до рядових зрадників і байдужих, які мають громадянство України, зазначу, що для українських клептократів вони є цінним виборчим ресурсом. Бо їх голоси на виборах дають їм час продовжувати пограбунок України. Тож якби вони знали свою цінність, могли б спробувати "розорити" клептократів на одній тільки гречці... Продажні дебіли.

Тож не дивно, що в Україні немає закону, яким можно позбавити всіх цих людей українського громадянства. Навіть тих з них, хто стали проти України зі зброєю в руках на боці Росії. Бо це невигідно насамперед існуючій в Україні клептократичній владі. Жоден з представників якої, хоч і присягав на вірність українському народові, зраджуючи повсякденно цій присязі, теж не заслуговує права бути українським громадянином.

Бо завдяки саме таким "громадянам" клептократи досі володарюють в Україні і стоять в ній моцно. Допоки не пограбують її остаточно і не накивають п'ятами. Якщо ніхто їх не зупинить і не покарає...

Тож, з огляду на вищенаведене, збройний захист нами, українськими військовослужбовцями, українців і України від російської воєнної агресії, вступає в пряме протиріччя з інтересами ворожих їй громадян або байдужий інтересам байдужих до неї громадян. Бо не існує в Україні такого закону, який забороняв би українським громадянам не любити і не поважати Україну, або ставитися до неї байдуже, просто як до місця, в якому можно зрубати копійчину, або декілька мільярдів американських долларів...

Разом з тим, збройний захист України і українців від російської гібридної агресії поки що цікавий українським клептократам. Але він цікавий їм виключно з тих мотивів, що захищаючи свою країну, ми вимушені захищати і їх бізнеси, надаючи можливість цим забродам і надалі грабувати Україну в максимально комфортних для них умовах. Також ми надаємо їм додаткові аргументи в "розбірках" з російськими клептократами, керованими червоним володарем Росії Путіним, і тому більш організованими, більш дисциплінованими, більш скоординованими, ніж наші "українські" ворюги.

І це не просто проблеми. Такий стан речей - пряма загроза Україні, її незалежності, і взагалі всім українцям...

От і виходить, що ми, українські вояки - є вимушені ситуативні попутники з клептократією України. Бо не можемо не захищати Україну, не можемо зрадити своїй присязі. Тому що, окрім ворогів та байдужих, є ще й справжні українські громадяни на українській землі. Багато з них забиті і затуркані, але вони є. Та й ми самі - теж українські громадяни... І це цілком влаштовує клептократів.

Поки ті з нас, хто звільнились, не пробують боротись з ними хоч якимось чином. Тоді реакція влади є миттєвою. Обвинувачення у злочинах, у зраді, в розхитуванні човна... Тюрма нарешті... Або вбивство... Руками нижчих кримінальників. Без надії на його розкриття...

Справжній театр абсурда, в виставі якого під назвою "Український стриптиз" кожному є своє місце та своя роль. Та чи надовго? Ця вакханалія з пограбунку України і українців, влаштована клептократами, спражнє її примусове роздягання, по сутності - вимушений стриптиз, не можуть бути вічними.     

Розумію. Від цього тексту тхне безвихіддю. Та не буває так, щоб не було виходу. Він завжди є.  Бачу його в об'єднанні розпорошених українських патріотів і їх розпорошених організацій в єдину системну національну загальноукраїнську структуру. Наприклад - Партію - 93...З метою зміни клептократичної влади в Україні на національну демократичну владу справжніх, а не фальшивих, українських громадян в любий законний спосіб. З метою повернення України та всіх її законів у відповідність з її Конституцією і задля її подальшого доповнення в законний спосіб двома, вкрай важливими для подальшого існування України новаціями.

Перша - визначення того, що являє собою Український народ. Друга - визнання в Конституції факту розділення населення України на громадян та мешканців, з позбавленням останніх права обирати та бути обраними в органи державної влади, а також права на службу у війську, в освітніх установах та на державну службу, з прийняттям відповідних змін в законодавство.

Це розділення створили не ми, прості українці. Воно існувало ще до моменту оголошення про державну незалежність України. Його ігнорування законодавцями і населенням зразу після оголошення української незалежності, врешті решт, призвело до отримання законним шляхом влади в Україні клептократами, до окупації Росією Криму і значної частини Донецької та Луганської областей України.

Не менш очевидними фактами такого розділення є присутність у Верховній Раді України і в місцевих органах влади антиукраїнських фракцій і окремих депутатів, та їх співробітництво з пропрезиденськими і проолігархічними фракціями в питаннях, які сприяють клептократам в пограбунку держави і українського народу, ніби-то єдиного.

Збереження цією владою права на громадянство України за всім її населенням, незалежно від його дійсного відношення до неї, лише сприяє подальшому нищенню країни. А вже цілком очевидні спроби змусити нас, українців, примиритись з ворогами України, шляхом всіляких перемовин з ними, амністування проросійських бойовиків і колаборантів, вільного навчання їх дітей і онуків на контрольованій Україною території і їх вільне по ній пересування, лояльність поліції і судів до ворогів та жорстокість їх до патріотів, є очевидним реваншем проросійської частини влади і проросійської частини населення України.

Такий стан речей, коли ці, так звані громадяни, мають право голосу на виборах і мають право на владу в Україні, не скінчиться для неї нічим, окрім повернення під владу Росії. Економічну і політичну. Клептократам з їх чисельними паспортами іноземних держав і закордонними бізнесами та рахунками буде куди втекти. Це вже видно... Хоча б на прикладі Коломойського, який першим з українських клептократів був грубо відштовхнутий своїми подільниками від української кормушки. Що поробиш? На всіх упирів українських багатств вже не дістає. Тож скубуться проміж собою. Що не дивно... Лише огидно.

А що ж ми, прості українці, яким небайдужа доля нашої Батьківщини? Більшості з нас тікати з України, як це колись робили українці, розкидані зараз по всьому світу, буде нікуди, ні за що і ні за чим.   

Ті чисельні націоналістичні партії і організації, ветеранські організації, що існують зараз в Україні, розпорошені та нескоординовані, а тому є слабкими та схильними до їх використання владою одні проти других. І в цьому є не лише "заслуга" керівництва цих партій і організацій, а й результат діяльності такої структури, як СБУ. Яка очевидно зайнята не лише важкою працею з забезпечення комфортних умов "роботи" для української клептократії і власним збагаченням, але й перешкоджанням об'єднанню будь яких сил, що здатні завадити владі остаточно пограбувати Україну.   

Та в чому є правим той воєнний психіатр, який сказав про небезпеку для суспільства тих, хто повернулись з війни, про нашу для нього небезпеку, так це в тому, що для таких "громадян" України, якими є клептократи, інші її вороги та всі байдужі до неї люди, ми справді можемо становити загрозу. Але тільки в об'єднаному і цілеспрямованому стані. В зв'язку з чим, нам, українським воякам, варто мати розуміння сутності нашої присяги Українському народові, яка для нас є законом. А саме. Є буква закону, а є його дух.

Тож згідно духу нашої присяги, на відміну від її букви, поняття Український народ не може включати в себе громадян України, які є ворогами територіальної цілістності України, її суверенітету та незалежності, а також тих її громадян, які мають подвійне громадянство, які використовують надані їм владні повноваження з клептократичною метою, в тому числі, шляхом прийняття сприятливого для клептократичної діяльності законодавства, вибіркового застосування законів проти громадян України і української громади, що ставить останніх в нерівний з клептократами стан, скоєння службових та загальнокримінальних злочинів, спрямованих на самозбагачення та проти громадян, які заважають якимось чином протиправній діяльності цих осіб, корупціонери, та члени сімей усіх вказаних осіб, які користуються благами, здобутими злочинним шляхом, а також всі інші громадяни України, яким байдужа її подальша доля.

Виходячи з цього, та з огляду на вищенаведене, ми не до кінця виконали свій обов'язок перед Українським народом. Ми виконали його лише на фронті. Але ворог є і активно діє в нашому тилу...

Це моя особиста думка. Не претендую на якусь там істину чи щось подібне. Та мені здається, що якщо цей "стриптиз" ми не зупинимо, Україна лишиться, врешті решт, голою, мов дівчата з Femen. Наодинці з усіма своїми проблемами. А все те, що ми робили на війні? Воно виявиться марним. Оце буде самим найпаскуднішим з усього, що я отут написав.                     

Операція "Троянські коні".

Деякі факти…

Україна, починаючи з 20.02.2014 року фактично знаходиться в стані захисту від збройної агресії Російської Федерації (юридично – проводиться АТО в окремих районах Донецької і Луганської областей), частина суверенної території України, а саме - півострів Крим, визнана окупованою країною-агресором на державному та міжнародному рівнях, а самою Російською Федерацією – анексованою.

Цитата: "Учитывая важность взаимодействия Украинской Православной Церкви с Вооруженными Силами Украины (!!!), Учебным комитетом разработан курс по духовно-пастырскому окормлению военнослужащих Вооруженных сил Украины, с учетом местной специфики (!!!). Новый курс издан под названием «Духовно-пастырская опека военнослужащих и капелланство» и уже вводится в образовательные программы наших Духовных школ. Цель курса - ознакомление студентов и воспитанников духовных учебных заведений УПЦ с военным капелланством, госпитальным капелланством (!!!) и капелланством в тюрьмах."

Особливо мені сподобалась фраза "...с учетом местной специфики". Існують канонічні правила богослужіння та окормлення віруючих і прихожан. Без всякої "местной специфики".  

ОРДО (так звана ДНР). Савур-Могила, 2015... Священник УПЦ МП.

ОРЛО (так звана ЛНР)... Священник УПЦ МП.

Джерело: ASN http://asn.in.ua/ru/news/publishing/111731-minkult-popy-moskovskogo-patriarkhata-sotrudnichaj.html  

Тут ще є трохи про "червоних капеланів" від УПЦ (МП):

1.  https://forum.pravda.com.ua/index.php?topic=928672.0 . Цікаві світлини...

2.  http://crime-ua.com/node/12153 Цікава інформація...

Зазначу, що священнослужителі УПЦ (МП), як і священнослужителі РПЦ періодично переводяться між різними єпархіями. Нерідко що й між цими двома Церквами. Взаємно визнаними є і церковна освіта в духовних училищах, семінаріях і академіях обох цих Церков. Один стандарт. Громадянстство для них не має ніякого значення.

Тому нічого дивного в тому, що може мати місце переведення ієрея РПЦ, який служив колись ротним розвідроти в ВДВ Росії, десь із під Пскова на приход до УПЦ (МП). Наприклад у Горлівку. Після чого ще одне переведення може відбутись вже на приход кудись в районі Чебанки. А потім цей ієрей попрохає свого єпископа Антонія благословити нести капеланське послушання в ОК "Південь". І все буде за законом...

Хочу спитати українських військовослужбовців, особливо тих, хто приймали і приймають безпосередню участь в бойових діях по відбиттю російської воєнної агресії на території Донецької і Луганської областей України. 

Ви зможете довіряти капелану, який є священнослужителем УПЦ (МП) і тому є підлеглим її Предстоятеля, який, у свою чергу, є прямим підлеглим Предстоятеля Російської православної церкви? Ви зможете пустити його у своє розташування, де він побачить все, що може побачити ворожий шпигун, де він зможе спілкуватись з вами і оцінювати ваш моральний стан? Ви зможете стояти на молебні, на якому обов'язково буде поминатись Предстоятель РПЦ?

Я б не зміг... Та згідно Конституції і чинних законів, в Україні гарантуються свобода совісті та віросповідання. Тому в Україні є рівними в правах всі релігійні організації, діяльність яких не заборонена. Тож, згідно закону, не існує правових підстав забороняти священникам УПЦ Московського Патріархату провадити капеланську діяльність в лавах ЗСУ і всіх інших силових відомств України. 

Більше того, спроби завадити такій діяльності будуть незаконними. 

Тож єдине, що можно буде зробити за законом, якщо капелан від УПЦ (МП) з'явиться в розташуванні частини, на позиціях, тощо, та намагатиметься виконувати свої обов'язки, не спілкуватись із ним... Та це вже буде особистим вибором кожного побратима. І далеко не всі зможуть утриматись від спілкування з капеланом ворожої до України Церкви. Бо далеко не кожен військовослужбовець і сьогодні вважає її такою.

Тим більше, це треба визнати, деякі зі священнослужителів УПЦ (МП) не є проросійськими, та вони все рівно є підлеглими свого церковного начальства. Ті ж з них, хто є прихильниками ідеї "русского мира", а таких, включно з її Предстоятелем митрополитом Онуфрієм, більшість. І вони, в основному, дуже майстерно вміють прикидатись "своїми в дошку" чолов'ягами. Тож достатньо буде такому "духовному керманичу" відкрити душу, і український військовослужбовець, підпавши під його  "піклування" душе швидко сприйме ідею неспротиву "русскому миру" і якусь незручність від необхідності воювати проти єдиновірців.

Не можно також виключати, що капелани від УПЦ (МП), як церкви, безпосередньо підлеглій Російській православній церкві, яка є релігійною установою держави-агресора, та клірики якої, починаючи з її вищих ієрархів, співпрацюють з державними інститутами Росії на найвищому рівні, будуть збирати розвідувальні дані про наше військо з метою передачі їх противнику.

Тому патріотично налаштовані депутати Верховної Ради України внесли три законопроекти, які стосуються релігійних організацій, два з яких направлені на обмеження діяльності тих релігійних організацій, які є якимось чином залежними від релігійних установ держав, визнаних державами-агресорами.

Реакція на це УПЦ (МП) була цілком очікуваною. Їй вкрай не сподобалась така ініціатива українських депутатів. Чому, якщо ця Церква стверджує, що є цілковито незалежною від РПЦ, окрім духовної єдності та євхаристичного спілкування? Якщо це справді так, то УПЦ не варто боятись обмежень... Та виявилось, уже вкотре, що це зовсім не так.    

Цитую далі витримки з Доповіді Митрополита Київського і всієї України Онуфрія на Архієрейському Соборі РПЦ, опублікованої 30.11.2017 року на сайті УПЦ (МП)...

ДОПОВІДЬ

Митрополита Киевского и всея Украины Онуфрия

на Архиерейском Соборе Русской Православной Церкви

29 ноября — 2 декабря 2017 года

"Ваше Святейшество! Ваши Высокопреосвященства и Преосвященства! По милости Божией, в период времени после проведения предыдущего Архиерейского Собора Русской Православной Церкви, Украинская Православная Церковь, в единстве епископата, духовенства, монашества и мирян, продолжала совершать Свое Богозаповеданное спасительное служение. Несмотря на сложности, обусловленные продолжающимся на Востоке Украины вооруженным конфликтом (не вказано, якою державою спровокований так званий «вооруженный конфлікт»), а также попытками некоторых сил (яких сил? з яких причин?) спровоцировать межконфессиональное противостояние, наша святая Церковь совершает свою спасительную миссию… К отрицательным необходимо отнести следующие законопроекты: №4128 (относительно изменения религиозными общинами своей подчиненности); №4511 (об установлении особого статуса для религиозных организаций) и №5309 (относительно названия религиозных организаций, входящих в структуру религиозной организации, руководящий центр которой находится в государстве, признанном государством-агрессором) (УПЦ входить в структуру РПЦ)..."…

Є зразу декілька ремарок і запитань вже від самого початку цієї Доповіді.

Основною підвалиною побудови керівних структур православних Церков, як, до речі, і усіх армій світу, є службова ієрархія (підлеглість нижчестоящих перед вищестоящими),  яка базується на суворомк дотриманні принципа єдиноначалля.

Наприклад, в Збройних Силах України кожен військовослужбовець має право діяти на свій розсуд лише в рамках своїх посадових обов’язків, одним з яких завжди є обов’язок беззаперечно виконувати накази вищестоящих за посадою командирів та начальників. Якщо військовослужбовець одночасно отримує два суперечливі між собою накази, він повинен виконати той наказ, який видав вищий за посадою командир чи начальник. Нижчий за посадою не вправі відмінити своїм наказом наказу вищого за посадою. Задля того, щоб не виникало плутанини та втрати керованості, командири різних військових частин мають право командувати лише ввіреними їм військовими частинами, не втручаючись в командування іншими частинами. Разом з цим, найвища службова особа ЗСУ, Верховний Головнокомандувач, має право віддавати накази всім підлеглим йому військовослужбовцям ЗСУ та відміняти накази всіх   підлеглих йому командирів та начальників. Так працюють службова їєрархія та принцип єдиноначалля в Збройних Силах України.

Як відомо, керівними органами війська є штаби, вищим з яких є Генеральний штаб. Так і в Церквах. Тільки назви церковних штабів інші, а Генеральними штабами православних Церков, по аналогії, є їх Священні Синоди. В РПЦ є свій Священний Синод, в УПЦ – свій. Це ніби то свідчить про те, що УПЦ дійсно є незалежною від керівництва РПЦ.

Та це спростовується наступними доказами підлеглості керівництва УПЦ керівництву РПЦ, а значить – і підлеглості УПЦ Російській православній церкві.

В Церкві, як і всякому війську, ні одна дія не робиться з власної волі священнослужителя, без наказу, по-церковному – благословіння, а самовільні дії, підлягають покаранню, по церковному – єпітимії. Тому свяженнослужителі, які знаходяться в рівному положенні в церковній ієрархаї, не мають права благословляти один одному…

Таким чином, коли Предстоятель РПЦ Московського Патріархату благословляє обрання Предстоятеля УПЦ, це означає, що він віддає цьому священнослужителю наказ у формі схвалення на виконання ним своїх служебних обов’язків Предстоятеля УПЦ, в рамках раніше ухвалених повноважень, передбачених церковним Статутом, незалежно від того, якими широкими є ці повноваження.

Вже це свідчить про підлеглий стан Предстоятеля УПЦ відносно Предстоятеля РПЦ і про підлеглий стан УПЦ відносно РПЦ. Треба зазначити, що оскільки всі священнослужителі служать з доброї волі, то рівень дисципліни у всіх Церквах, порівняно з рівнем дисципліни у війську, набагато вищий. До речі, інша назва церковної служби - послушание (російською).    

Одним із вкрай важливих елементів оцінки стану справ в Церквах, як і у війську, є доповідь нижчестоящих священнослужителів перед вищестоящими, в тому числі і на нарадах їх керівних органів, які називаються – Соборами. Найвищим рівнем таких нарад в усіх православних помісних Церквах є Архієрейські Собори. На них з доповідями про стан справ у підлеглих Церкві єпархіях, про загальний стан справ у всій Церкві виступають ті церковні ієрархи, яких на це благословить (тобто накаже) особисто Предстоятель Церкви, або уповноважений ним на це священнослужитель.

Архієрейський собор (до середини XX століття собор архіпастирів) - помісний собор, в якому беруть участь виключно архієреї. Вищий орган ієрархічного управління Російської православної церкви, а також орган вищого управління в УПЦ (МП) (без слова їєрархічного, бо їєрархом в УПЦ МП є лише сам Предстоятель).

До речі, офіційна назва Архієрейського собору УПЦ (МП) - Собор єпіскопів Української православної церкви ...  Та це лише мілкий штрих до загальної картини маслом... Саме цікаве ще попереду. 

Нагадаю, що Священний Синод РПЦ - є її вищом керівним органом в період  в міжсоборний період. А Митрополит Київський и всієї України Онуфрій (Березовський), Предстоятель Української православної церкви - постійний член Священного Синоду РПЦ. Його місце за столом на всіх синодальних заходах та Архієрейських Соборах РПЦ - справа від Предстоятеля РПЦ Кирила...

    

І знову ж таки, на розум приходить аналогія з військом... На штабних нарадах, на яких мені приходилось бути присутнім за начмеда, справа від комбата завжди сидів начальник штабу... 

Якби УПЦ (МП) була дійсно незалежною (помісною автокефальною) від РПЦ, її Предстоятель не входив би до керівного органу РПЦ, не був би зобов'язаний доповідати перед Архієрейським Собором РПЦ про стан справ в підлеглій їй УПЦ (МП) та не пропонував би внести зміни до Статуту РПЦ, метою яких є підсилення ілюзії незалежності УПЦ (МП) заради блокування дії вищевказаних законопроектів про обмеження прав релігійних організацій, підлегих релігійним організаціям держави-агресора... 

Дуже рекомендую ознайомитись з повним текстом цієї Доповіді, щоб оцінити вкрай високий рівень "штабної культури" митрополита Онуфрія і зробити відповідні висновки щодо рівня його особистої небезпечності, як ворога України. 

http://news.church.ua/2017/11/30/dopovid-blazhennishogo-mitropolita-onufriya-na-arxijerejskomu-sobori-rpc-ros/ 

Всі без виключень зміни до Статуту РПЦ, які пропонував постійний член Священного Синоду РПЦ Блаженніший митрополит Київський і всієї України Онуфрій були внесені Архієрейським Собором РПЦ. Та не лише ті що були запропоновані.

Ось іще деякі зі змін, про які Онуфрій офіційно не прохав:

5. Предстоятель Украинской Православной Церкви избирается епископатом Украинской Православной Церкви и благословляется Святейшим Патриархом Московским и всея Руси...

6. Имя Предстоятеля поминается во всех храмах Украинской Православной Церкви после имени Патриарха Московского и всея Руси...

9. Архиереи Украинской Православной Церкви являются членами Поместного и Архиерейских Соборов и участвуют в их работе в соответствии с разделами II и III настоящего Устава и в заседаниях Священного Синода...

10. Решения Поместного и Архиерейского Соборов являются обязательными для Украинской Православной Церкви...

11. Решения Священного Синода действуют в Украинской Православной Церкви с учетом особенностей, определяемых самостоятельным характером ее управления (фраза ні про що, "для адвокатів", заохочувальний приз).

13. Украинская Православная Церковь получает святое миро от Патриарха Московского и всея Руси"...

Джерело - УНІАН: https://religions.unian.ua/orthodoxy/2272414-ofitsiyno-13-zmin-u-statuti-rpts-schodo-ukrajinskoji-pravoslavnoji-tserkvi-ros.html

Цікавою є і реакція єпископів УПЦ на це рішення вищестоящого "штабу". Цитую із Журналу засідань Священного Синоду УПЦ (засідання 21 грудня 2017 року):

"Ж У Р Н А Л  №25

У засіданні Священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія -

МАЛИ МІРКУВАННЯ про Архієрейський Собор Руської Православної Церкви, який відбувся в Москві 29 листопада - 2 грудня 2017 року.

УХВАЛИЛИ:

1. Подякувати Архієрейському Собору Руської Православної Церкви від імені єпископату, духовенства, чернецтва та вірян Української Православної Церкви за особливу увагу до життя Української Православної Церкви.
2. Зважаючи на складну суспільно-політичну ситуацію в Україні, наголосити на важливості прийнятих рішень для Української Православної Церкви.
3. Висловити готовність до ведення переговорів з тими, хто перебуває поза єдністю з Українською Православною Церквою, для подолання розколу в українському Православ’ї та відновлення церковного спілкування..." "Джерело - офіційний сайт інформаційно-просвітницького відділу УПЦ"     
   Із цього офіційного документу УПЦ видно наступне.

Тож Священний Синод УПЦ смиренно і вдячно сприйняв це очевидне посилення залежності УПЦ від РПЦ замість того, щоб захистити ніби-то існуючу за постійними і публічними його твердженнями незалежність Української православної церкви від РПЦ.

Більше того. Очевидно, що отримавши окреме благословення (наказ) із Москви про подолання внутрішньоцерковного розколу, яким вважається Московською Церквою створення УПЦ КП, ставиться задача повернути всіх вірних УПЦ КП в лоно Московської Церкви, про що свідчить пункт третій ухвали засідання Священного Синоду УПЦ (МП) про Архієрейський Собор Руської Православної Церкви...

Що ще треба знати для розуміння того, що у випадку допуску капеланів від УПЦ (МП) в наше військо - це фактично буде офіційним допуском в нього ворожих розвідників?

Така собі операція "Троянські коні"...

Знаєте, у цієї операціїї є всі шанси на вдале завершення, бо наш Верховний Головнокомандувач і Президент України Петро Порошенко лише в миру головна посадова особа України.

В церковній ієрархії Московської Церкви він є кимось на кшалт рядового...

Він став дияконом УПЦ (МП) ще на Трійцю в 2009-му році, коли був головою наглядової ради Нацбанку України... "Джерело - Цензор НЕТ"  

Тож якщо він є дисциплінованим "солдатом" Московського церковного "війська", то кориться благословінням (наказам) вищестоячого священноначалия.

Тому рахую, що в тих законопроєктів, що так стурбували Московську Церкву, доля буде незавидною. Якщо голосів в Раді назбирають, то агент "Диякон" заветує.

Вкотре цитую Патріарха РПЦ Кирила: "Россия, Украина, Беларусь - это есть Святая Русь. А Святая Русь - это не империя, это не союз бывший или какой-то будущий. Святая Русь - это идеал любви, добра и правды. Святая Русь - это непобедимость. Святая Русь - это красота. Святая Русь - это сила. И мы все с вами - единая Святая Русь!.." "Джерело - Одна Родня" 

Це - концетрована ідея "русского мира"... В цих лозунгах, схожих на виступ агітатора на "колчаковских фронтах", немає ні слова про Бога, про Церкву, про Віру.

Та в них є пряма вказівка на те, що Російську Церкву цікавить теж саме, що й російську державу. Повний контроль над Україною та Бєларуссю. Беларусь вони не втрачали... Україну - мають великі шанси не втратити. З такими "дияконами", з такою "українською" церквою та її майбутніми "троянськими конями" капеланами...